Галина Вдовиченко - Купальниця

в його оповідках виглядали як найкумедніші, а від кумедних

робилося сумно. Він почав було зображати, як їздив з Дорого-

жичів у переповненому автобусі і одного разу опинився у не-

відомому місці. І раптом замовк. Вона дивилась на нього захо-

пленим поглядом, зворушливо тримаючи горнятко з молоком

у долонях. Стало чути, як за стіною хтось дивиться мультик

«Жив-був пес». Зовсім не романтична була хвилина. Але саме

з неї почався новий відлік у житті Кароліни.

71

…Через дві години сиділи за тим самим столиком, за дру-

гою порцією звареної кави, бо перша збігла, і Кароліні дивно

було дивитись на Павла, бачити його новим поглядом.

Павлові двадцять три роки, він має визначені плани на май-

бутнє, одні — на наступний рік, інші — коли йому буде два-

дцять п’ять. Він цілеспрямований і практичний, бо інакше те-

пер не можна, він знає, чого хоче від життя. Слухала його

уважно, могла б повторити почуте, але ця інформація цієї хви-

лини видавалась їй другорядною, вона була зайвою у порівнян-

ні з тим відкриттям, яке стосувалось особисто її. Вона знала

безсумнівно, що не пошкодує ні за чим і завтра знову захоче

опинитись у цій квартирі, що давно потребує ремонту, за ци-

ми грубо пофарбованими білим ґратами на вікнах, у чистій по-

стелі Павла, під його нетерплячими любощами, під зливами

поспішних і небачених бур.

* * *

…Марина, мабуть, вміла читати по обличчю або зазирати в чу-

жі думки. Вона сама про все здогадалась або вирішила випере-

дити події.

— Кароліно, хочу тобі дещо пояснити, — сказала вона, по-

кликавши її на кухню.

На стіл лягли таблетки з полотняної косметички.

— Ти вже доросла дівчина, у тебе будь-якого дня можуть

скластися близькі стосунки з чоловіком, якому ти симпатизу-

ватимеш. Ти маєш знати деякі важливі речі. Щоб не потрапи-

ти в безвихідну ситуацію…

Напередодні, коли Марина впустила Кароліну до хати, вона

навіть не запитала, де та була, хоча на екрані мобілки годин-

ник показував вісім хвилин нової доби — Кароліна набрала но-

мер Марини і прошепотіла, що стоїть під дверима… Марина

лиш глянула на неї — і подала запасні ключі, попросила по

можливості так довго не затримуватись.

72

Марині все ж довірила деяку інформацію: хлопець з поїзда, їхали разом до Києва, хороший, зустрічаємось. А Віті-Їжачку

розказала набагато більше, несподівано для себе, у ресторані.

— У мене завтра день народження, — сказала Віта, коли

вони вже збирали товар наприкінці робочого дня.

— Залишишся вдома? Матимеш гостей?

— Не знаю, — знизала плечима. — Але шампанського хо-

чу! Вже! Я народилась одразу після опівночі, залишилось

шість годин. Можна починати святкувати.

— Чого ж ми тягнемо?

— Отож! Запрошую на келих шампанського!

До приходу Павла залишалось півгодини.

— …А я тебе — на креманку фруктового салату, — відпо-

віла Кароліна. — Куди підемо?

Іноді, коли в кишені свище, а самооцінка гуляє туди-сюди

довкола позначки «посередньо», варто сходити в дорогий рес-

торан. Такий, як на першому поверсі торгового центру, з ви-

шуканим інтер’єром у золотисто-брунатних тонах та біло-

сніжним посудом на хрустких скатертинах. Не для того, аби

поїсти, а заради куражу та свіжої порції життєвого азарту; щоб потренувати почуття самовпевненості, яке знадобиться

за межами ресторану. Не варто, однак, забувати про певні

правила. Головне — не сірими мишками й бочком-бочком

проскочити досередини, озираючись, де б тут присісти нена-

довго… А впевнено попрошкувати до найкращого столика

і, не чекаючи меню, не вишукуючи, що дешевше, одразу за-

мовити те, за чим власне й прийшли — якийсь дріб’язок —

каву чи мінеральну воду, але зробити це артистично й весе-

ло, з повагою до себе та того, хто прийматиме замовлення.

Вони так і зробили. Два келихи шампанського «Артемів-

ське червоне» та два салати з тропічних фруктів у грейпфру-

тових «кошичках» посприяли відвертості.

Вони ніколи дотепер не говорили про особисте.

73

Віта-Їжачок не бачила батька свого Віталика рівно рік,

з минулого свого дня народження, та й тепер сумнівається, чи побачить. Але нервовий дрож її вже б’є. І не знати, чи хо-

че тої зустрічі, а чи ні.

А той, руденький — похопилась, чи не забагато про себе

говорить — симпатичний такий, це твій хлопець? І Кароліна

несподівано розповіла, як вони познайомились у поїзді, і як