Володимир Лис - Іван і Чорна Пантера

Вона знала про причину скрути Леонардіса — його вичавила, видушила, мов перезрілий лимон, одна із відомих світських левиць — Грета, Грета Варбенс і її коханець — молоденький і вродливий, гламурненький, якого вона подарувала тому ж Леонардісу. Грета виграла поєдинок із ним і гідно помстилася за… А втім, хіба так важливо за що — колишнє небажання одружитися чи недостатнє для Грети забезпечення, сума багатства Леонардіса, його невміння вчасно вийти з гри і справжня закоханість: спочатку в Грету, а потім у її не менш жорстокого і захланного хлопчика. Втім, Таумі не надто переймалася жорстокістю цього світу. Він є такий, як є. Вона його не змінить, і лишився якийсь десяток, якщо не менше, літ, коли вона може диктувати йому свої правила гри. Зрештою, продавати за вигідною ціною свою красу і чарівність, те невловиме, що властиве їй одній, лише її. Тільки й тільки їй, Таумі. Таумі Ремпбелл, величній, могутній пантері. Слово «пантера», цей епітет у поєднанні з іншими словами (чорна, чарівна, блискуча, як там ще) не дратував, навпаки, подобався і навіть тішив її.

Чорна пантера підвелася з ліжка і справді по-кошачому потяглася. Граціозно вигнулася її спина, забриніло все тіло. Звісно, можна було випити снодійне, заспокійливе, викликати з Нью-Йорка персонального, закоханого в неї психоаналітика, підняти з постелі командира її персонального гелікоптера і полетіти до океану, до дідька, до біса, терміново викликати коханця, що відразу помчався б крізь ніч. Чомусь після цієї ідіотської прес-конференції нічого цього не хотілося. Тільки чути чийсь голос. Чий? Всіх і нікого конкретно?

За вікнами замку-палацу вже просіювався світанок, коли Таумі пройшлася кімнатами і коридорами маєтку. Вона йшла до Іветти.

Знайшла її у будиночку для прислуги. Таумі так довго не могла її знайти, що вже було затривожилася. Але махнула рукою до охоронця, який поткнувся було за господаркою, коли вона ступила до невеличкого будиночка, що прилягав до палацу: стій, мовляв, там.

Іветта лежала гола-голісінька посеред кімнати, що примикала до кухні. Спала на підлозі ничма, підклавши ліву руку під щоку, а біля правої, відставленої вбік, валявся великий гострий ніж, яким розрізали рибу.

«Ось він, ніж її помсти», — подумала Таумі.

Вона здригнулася, бо здалося, що Іветта мертва. Але крові ніде не видно. Повагавшись, підійшла, нагнулася і торкнула рукою Іветту за плече. Перед тим встигла подумати, яка ж вродлива її колишня подруга. Цей ледь розсунутий задок, підібгана під себе нога здатні були будь-кого спокусити і викликати захоплення. Манила до себе і персикова засмага спини і пліч.

Коли Таумі торкнулася плеча, Іветта шарпнулася, перевернулася на бік. Дивилася на Таумі, мовби вперше її бачила.

— Іди хоча б на ліжко, — сказала Таумі.

Іветта сіла на підлогу й раптом скрикнула:

— Боже мій, де я? Що зі мною? Чому я тут?

Вона затулила груди складеними навхрест руками. Обличчя її густо налилося рум’янцем.

— Де я? — ще раз запитала, тепер уже швидше простогнала вона.

— У мене, — сказала Таумі.

— Але чому, чому я гола? І тут, на цій підлозі…

— Ти що, нічого не пам’ятаєш?

— А що я маю пам’ятати? Ми що, знову з тобою напилися? Чи ти… Боже мій, ти що, викрала мене?

Здається, вона щось уже пригадувала. А тоді подивилася на Таумі. Її очі горіли.

— Ненавиджу! Як я тут опинилася? Це ти мене привезла вчора сюди?

— Заспокойся, — сказала Таумі. — Ти сама приїхала. Справді, одягнися хоча б.

— Так, я одягнуся… Мені, мені дуже холодно…

Іветта звелася на ноги. Її почало тіпати, мов у пропасниці.

— Я що, в твоєму домі? Справді в твоєму домі?

— Ти ж вчора приїхала сюди…

— Приїхала?

— Приїхала, дала прес-конференцію і захотіла стати моєю служкою.

— Я — твоєю служкою?

Іветта засміялася. Це був сміх ненависті, що став переростати в істерику. Вона кинулася до Таумі і, якби та не відхилилася, вдарила б її.

«їй пороблено», — згадала Таумі слова Маріонелли.

А втім, сама Маріонелла вже стояла в дверях. Вона сказала, що доведеться міс Іветті дати якесь плаття, бо та своє викинула вчора ввечері у бачок зі сміттям, перед тим пошматувавши. Таумі тим часом міцно схопила Іветту за руки. Вони поглянули одна одній в очі. І тут Іветта все пригадала. Пригадала і з жахом стала відступати, тягнучи за собою Таумі.

— Ти проклята відьма, — закричала Іветта.

— Я тобі нічого не зробила, — закричала й собі Таумі. — Ти сама приїхала до мене. Здається, це вже до тебе доходить?