Ірина Савка - Осиний мед дикий

— Ти така ж гарна, як і в юності… Доброго ранку, Лесю! — голос виринув із забуття. Перед нею стояв імпозантний чоловік зі шпакуватим густим волоссям і знайомою посмішкою. Чоловік, якого вона нещодавно бачила в новинах. Інший, але він — Арсен. Зупинилась як укопана. Спазмувало горло. Втекли й сполошились усі думки, залишили її саму.

— Арсен? Арсен Борисович? Чи не ви — той Петрів сюрприз, задля якого мене витягнули з дому?

Він стояв, розгублений, і тримав іще вологі тюльпани.

— Це тобі, ти їх так любиш.

Леся сховала руки за спину. Давня образа штрикнула в серце, і вона, опанувавши себе, вмить стала суворим діагностом.

— Дякую. З певного часу мої уподобання змінилися, і я не схильна до таких пишнот. Від цього букету буде багато темного пилку — не відмиєшся. І він надто важкий — не втримаю.

До неї поволі поверталася рівновага. «Я — наче та далека Леся. Образи допекли чи просто душа роз’ятрена?» — майнула самотня думка, а вголос мовила:

— Відрядження?

— Так.

— Значить, у рідне місто навідався… А як же місто, де ти такий щасливий і до якого колись наївній дівчинці не знайшлося квитка? — не втрималася, кольнула. — Що освіжило пам’ять? Знайомі місця? Чи, може, у дружини розмір XXXL, то шукаєш менших?

— Лесю, ти така колюча! Я пам’ятав тебе завжди… і любив…

— Колюча? Я хірург. Багато відрізала, щоб не пускати біль далі по тілу. І в себе теж. Після того, як ти зник, як викинув усі наші мрії, я довго ходила, мовби зранена птаха, лікуючи крила… Мене покохали щиро і віддано. На жаль, любов відлетіла. Там десь… А знаєш, я віднайшла тебе у твоєму домі. Вгадаєш, як? Якось викликали до хворої. Потрібна була хірургічна консультація. Це була наша друга зустріч з твоєю мамою. На комоді стояло твоє велике весільне фото, — Леся, сівши, відкинулася на лавці і знизу дивилася на Арсена, який ще стояв з букетом, гарний, модно вдягнений, ситість в очах — але зів’ялий. — Хто твоя дружина? — сипала черговими фразами.

— Юрист, але керує модним салоном — це їй більше подобається.

— Виходить, і для неї ти не збудував королівства.

— Виходить…

— А я люблю свою професію і працюю на двох посадах: лікаря і прибиральниці. Мітла і скальпель — дивно, правда? Зате зарплатня більша. Зараз у мене народилася внучка. У тебе онуки є?

Він зиркав на Лесю і, як перед важким екзаменом, не міг зібрати думок. Не хотів скаржитися чи когось звинувачувати. Він мав усе, лише не мав того вогню, який дає тепло, до якого хочеться вертатись, аби відігріти захололу душу.

— Прости мені! — бухнув тим великим букетом просто під ноги.

Червоні тюльпани віялом впали додолу і ображено настовбурчили пелюстки, задивившись на двох літніх людей, які не вберегли найсвітліше.

Ірина Савка не збиралася бути письменником. Народилася в селі Баранівка, під Бережанами. Отримавши музичну освіту, навчала дітей теорії музики, сольфеджіо, викладала музичну літературу, вела хори, вокальні ансамблі у містечку Копичинці на Тернопільщині. Писати почала тоді, коли історії, колись почуті, затримані і переосмислені, раптом стали прориватися на папір. Чіткі, як мелодії, знані з дитинства, — ні додати, ні відняти, — вони лягали саме так і в такому порядку, як ви їх бачите у цій книзі. Можливо, ці новели могли бути написаними набагато раніше. Але з’явилися тільки тоді, коли зникли зайві звуки суєти і в тиші можна було почути саме ті, найважливіші, слова.

Одягайся, підеш з нами! Не жити тобі, бо ти ні тим, ні тим не служиш ( пол. ).

Ваш син Томаш загинув трагічною смертю ( пол. ).

Матір Божа, дай мені сили ( пол. ).

Рецепти тістечок ( пол. ).

Оберемок скошеної трави ( діал. ).

Усе вміє ( діал. ).

Наліт ( діал. ).

Крейда ( з пол. ).

Граф ( з пол. ).

Танк ( діал. ).

Очищена від шкірочок пшениця на кутю.

Невчасний ( діал. ).