Та й Анна з кожним днем дедалі дужче прив’язувалася до дівчинки. Їй подобалося розмовляти з Люциною, разом щось робити, допомагати з рукоділлям, дивитися, як гарно та малює, слухати, як бере уроки гри на фортепіано. Без сумніву, Люцина успадкувала талант і музичний слух своєї мами і зараз доволі віртуозно виконувала складні твори. Тішилася з успіхів цієї дівчинки дужче, аніж колись зі своїх власних, і з гордістю розповідала про них усім, хто тільки захотів її слухати. Поводилася так, ніби Люцина була її власною дитиною, і моментами навіть забувала, що це не так. Згадувала, хто ця дівчинка, лише тоді, коли мимоволі зауважувала, як сильно вона подібна на свою маму, але це навіть тішило Анну. Якби вдалася в Адама, то нічого особливого в її зовнішності не було б. А Люцина подібна на маму, тому вже тепер надзвичайно гарна. З великими фіалковими очима, з темним хвилястим волоссям, з гарної форми носом та ротом, з білосніжною шкірою, доволі висока на зріст, але витончено делікатна та струнка. Колись ця маленька дівчинка перетвориться на справжню красуню і чоловіки млітимуть від одного її погляду. Добре, що Бог не обділив її розумом та розважністю. Вона ніколи не втрапить у халепу. Не по літах мудра, Люцина дедалі частіше дивувала Анну несподівано глибокими та розсудливими судженнями. У такі моменти Анна мимоволі жалкувала, що майже нічого не знає про її маму. Напевно, це була надзвичайна жінка. Незрозуміло лише, чому вони з Адамом не могли жити у злагоді. Напевно, це запитання, на яке вже ніколи не отримати відповідь. Хоча дуже ймовірно, що жодної таємниці там нема. Адже буває, що двоє цілком нормальних людей не здатні жити разом. Якщо зникає кохання або його ніколи не було, то чи варто дивуватися, що з’являються проблеми, непорозуміння чи неприйняття. На розрахунку, розумі чи взаємній вигоді далеко не заїдеш, а якщо й спробуєш, то чи не занадто високу ціну доведеться заплатити? Зрештою, у кожного свої пріоритети та цінності. Якщо не знаєш, що таке кохання, то й життя без нього цілком комфортне. Тут можна побажати лише того, щоб ніколи не відчув кохання, бо воно так зриває дах і призводить до таких катастрофічних наслідків, що й ворогові не побажаєш. Окрім того, Адам взагалі не надто легкий до життя чоловік, і його теж треба вміти витримати. Якщо не любиш такого чоловіка понад усе на світі, такі звершення до снаги не кожній жінці. А Анеля була ще й пані з гонором та сильним характером. Такі риси не завжди легко приймаються чоловіками. Хоча щось Анні підказувало, що в Анелі якраз вистачало мудрості приховувати особливості свого характеру і поводитися доволі раціонально та мудро. Принаймні, вона не розмінювалася на дрібні амбіції. Навіть іще одну дитину зуміла зачати від Адама. В її ситуації для того теж треба було переступити через себе і проковтнути образу заради збереження родини. Не мала певності, що теж зуміла б так мудро повестися, а тому мимоволі відчувала повагу до покійної дружини Адама. Зрештою, хіба їй про це судити? Як не крути, а роль жінки, яка втручається в чужу родину і будує своє життя на чужому нещасті, не є привабливою. Всі довкола завжди це пам’ятатимуть. Навіть тоді, коли будуть про це мовчати.
Розпитувати Терезу, а тим паче Адама про Анелю Анна не наважувалась, а тому врешті змирилася з тим, що майже нічого про неї не знає.
Якось вранці, шукаючи домашній рахунок, який вела ще минулого місяця і який конче мусила знайти саме сьогодні, Анна повитягувала з невеличкого жіночого бюрка у своїй кімнаті спочатку всі папери, тоді, перевіряючи, чи не завалився рахунок за шухляди, ще й їх. Нічого не знайшовши, вклякнула перед бюрком [45] Бюрко — письмовий стіл ( діал., заст. ).
на коліна і рукою спробувала намацати, чи нема в щілині позаду шухляд якихось папірців. Здається, немає. Лише павутина та пилюка.
Анна вже хотіла підвестися з колін, аж раптом відчула під рукою якусь заглибину в дошці. Таємний сховок? Цікаво. Адже це бюрко колись належало Анелі.
Ані хвилини не завагавшись, Анна ножем для розрізання конвертів спробувала відсунути дошку вбік і з подивом відчула, що та подається. Цікаво. Вкрай цікаво.
Діставши дошку, Анна засунула руку якнайдалі й намацала пальцями згорток паперів. Навіщо їх тут сховали? Щоб ніхто не знайшов? Вона витягнула папери назовні й спробувала роздивитися. Листи якісь, чи що? Всі у пилюці й павутині. Довго тут пролежали.
Вона спантеличено глянула на пожовклі аркуші паперу. Куди вже гірше — читати чужі листи. Особливо якщо це листи покійної людини і якщо в них приховані особисті таємниці.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу