Наталія Гурницька - Мелодія кави у тональності кардамону

— По-перше, не пані в зеленому, а Ванда, — машинально виправив її Адам, — а по-друге, нічого нового від тебе не сподівалися почути. Усі давно все знають. У відповідь на такі запитання ніхто не очікує від тебе півгодинної лекції про твій родовід. Зумієш відразу гідно відповісти — і від тебе відчепляться раз та назавжди. Прояви характер. Ти ж можеш.

— Нічого я не можу. І взагалі я не надаюся до такого життя.

— Це ти не надаєшся? — Адам глянув на неї з таким очевидним подивом, що Анні трохи відлягло від серця. — Ти виглядаєш і поводишся у стократ краще, аніж добра половина з тих, кого ти так боїшся. Я вже не кажу про те, яка ти в мене гарна. Усі довкола мені заздрять. Цього ти теж не помічаєш?

Вірила й одночасно не вірила Адаму, а тому намагалась уникати того, що її лякало, і не надто часто з’являлася на людях. Довго це не тривало. Навіть у час посту водночас із проповідями та доброчинними заходами відбувалися концерти, театральні вистави і читання відомих літераторів. Після Великодня хоч не хоч, а мусила провадити звичне для людей їхнього кола життя. Спочатку це лякало, Анна ніяковіла, намагалася не привертати до себе увагу, була небагатослівною, але поступово зрозуміла, що нічого їй не загрожує, і почала поводитися природніше.

Зрештою, в товаристві її сприйняли поблажливо. Вона була вже третьою дружиною Адама, доволі гарненькою, звабливою і значно молодшою від нього за віком, а отже, те, що він взяв її собі за дружину, не надто когось дивувало. У цій ситуації про становище, соціальний стан чи статки нареченої і згадувати не випадає. Трохи ображало Анну те, що серйозно її ніхто не сприймав. Гарненька лялечка, яку Адам взяв собі на втіху після смерті Анелі. Навіть те, що в Анни є дитина і що це вже другий її шлюб, не надто рятувало ситуацію. За рік усі дізналися, що у них із Адамом був доволі тривалий зв’язок ще за життя Анелі й що ця дитина насправді від нього. Ситуація доволі банальна та зрозуміла. Добре, що тепер Анна пройшла непогану школу виховання в Терези, а тому гідно тримала удар і нікому не виказувала справжніх почуттів. На щастя, теж завдяки сестрі Адама, брак навичок чи знання мов не надто впадав у вічі, і Анну не вважали жінкою цілком інакшого кола, а молодість, гарне личко, зграбна фігурка, життєрадісність, вміння зі смаком вдягнутися, мило усміхнутися, сказати щось приємне співрозмовнику та невимушено повестися, коли чогось не знаєш, зазвичай компенсували їй відсутність певних навиків.

Жінки з товариства, щоправда, прийняли Анну доволі насторожено, проте відкрито не ігнорували і не виштовхували зі свого кола. Чоловіки були поблажливіші, іноді аж занадто, і це насторожувало Адама. Намагався не виказувати того, проте Анна ясно бачила, що він ревнує. До кого і чому, сама до ладу не розуміла. Навряд чи дала йому привід. Хіба приводом вважати те, що тепер стала гарнішою і була певна своєї жіночої привабливості, а ще те, що мала очі, усмішку, рухи, голос по-справжньому щасливої жінки. Очевидно, у тому теж є щось таке, що вабить чоловіків сильніше, аніж усі жіночі хитрощі та кокетування разом узяті. Доволі безневинно користалася з того і відчувала втіху від усвідомлення, що подобається не лише Адамові.

Іноді, десь на великій забаві, навіть сама собі дивувалася, бо, забувши про все на світі, з головою поринала у гру та невинний флірт. І хоча до межі непристойної поведінки ніколи не наближалася, проте почувалася так, ніби нею у той момент якийсь дідько товче, і це попри те, що любила Адама понад усе. Це відбувалося ніби й не з її волі. Просто в той момент мала добрий настрій, хотіла кокетувати і почуватися звабливо гарною. Цілком природне бажання для жінки, шкода лише, що Адамові воно категорично не подобалося, а тому розплачувалася за невинний флірт його мовчазним невдоволенням та прикрим настроєм. Особливої провини за собою Анна не відчувала, проте намагалася першою помиритись і воліла, щоб напад ревнощів у Адама завершувався вибухом і примиренням у ліжку, а не довгим і глухим роздратуванням. Зрештою, може, воно й на краще. Ревнощі до кохання — це як заборона чи ймовірність втрати, — щось на кшталт кардамону до кави. Гостріший смак, п’янкіший аромат, і коли звикаєш, важко зректися. Мала такої кави у своєму житті аж забагато, проте іноді ще й зараз не могла відмовитися від неї. Подумки сама собі докоряла, проте не могла не визнати, що це вберігає її кохання до Адама від рутинності та додає стосункам пікантності та гостроти.