Наталія Гурницька - Мелодія кави у тональності кардамону

Вона завагалася. Боялася залишатись вдома сама і так само сильно боялась виходити з будинку. На вулиці не лише темно, але ще й досі неспокійно. А якщо її серйозно прихопить посеред вулиці? Ще дитину народить десь на бруківці. Кажуть, дуже стрімко теж буває. Ні, треба попросити когось із сусідів привести їй лікаря. Але кого просити? Якось не випадає вдиратися до малознайомих людей і пояснювати, що їй приспічило народжувати саме зараз.

Не знаючи, на що наважитись, Анна почала ходити кімнатою, для чогось вийшла в кухню, тоді визирнула на сходи, знов повернулася до кімнати, врешті лягла на ліжко і, підібгавши під себе ноги, спробувала заспокоїтись. На якийсь час біль трохи відпустив, і вона почала сподіватись, що сьогодні все це знов минеться без наслідків.

Цілком не минулося, проте до ночі боліло не надто сильно. Може, вдасться перетерпіти і дочекатись до ранку? Вона вперше народжує, а коли вперше — то, кажуть, це довго триває.

Черговий напад болю примусив Анну підвестися з ліжка. А якщо пологи розпочнуться вже незабаром? Вона ж не знає, що тоді робити.

Тамуючи в собі напад болю та паніки, Анна почала вдягатися. Таки дотягнула до глухої ночі. Що тепер робити? Куди йти? Кого кликати на допомогу?

Вона підійшла до вікна і визирнула на вулицю. Ні, якось там незатишно і надто темно. Треба зачекати хоча б до світанку.

Напад болю минувся, і Анна знов лягла на ліжко. Поклала руку на живіт, прислухалася до себе. Дитина рухалась як звично, і це трохи заспокоїло. Може, нічого страшного не станеться. Скільки там до світанку? Декілька нещасних годин.

Ще один напад болю Анна витримала більш-менш розважно. Наступний, значно сильніший, примусив її підвестися з ліжка. Коли минулося, лягати вже й не намагалася. Запанікувала по-справжньому. Хіба можна бути такою нерозсудливою? Адже знала, що так станеться. Знала, але якоїсь біди тягнула. Дотягнула?

Закусивши губи, вона лягла на підлогу і мовчки витримала ще декілька нападів спазмів, а потім навіть міцно зціплені зуби не допомогли поводитися розважно. Від гострого болю в крижах, попереку і животі мусила тихенько застогнати. Усе. Далі тягнути нікуди. До світанку надто далеко. Не дотягне. Народить тут сама.

Однією рукою тримаючись за живіт, а другою за стіну, Анна поволі встала. Зігнувшись, перечекала, доки біль стихне, і розігнулася. Відчувала в собі якусь дивну зосередженість. Доки біль не повернувся, взяла зі столу свічник і вийшла з помешкання. Тепер уже однаково, що думатимуть про неї сусіди. Тільки щоб допомогли.

Зійшовши сходами нагору, Анна постукала в найближчі двері й перевела подих. Спокійно почекала декілька хвилин, тоді, передчуваючи наближення чергового нападу болю, обхопила живіт рукою і примусила себе не стогнати.

Двері відчинив літній пан. Не лише трохи знала його, але й відчувала до того пана певну довіру. Зустрічаючи її на вулиці, він завжди не лише приязно усміхався їй, але зупинявся поговорити, а одного разу навіть допоміг донести до помешкання важкі пакунки.

— Прошу в пана… вибачення, — долаючи біль, Анна говорила, роблячи великі паузи між реченнями. — Я пана розбудила… Але, здається, до ранку я вже не дотягну… Моя дитина… Пан розуміє… Я мешкаю сама… Може б, пан був такий до мене дуже добрий і привів лікаря або ж повитуху. Я скажу панові, де вони мешкають.

Анна замовкла. Біль примусив її зігнутися навпіл і закусити губи. Насилу втримала в руках свічник.

— О, Єзус-Марія, — сусід кинувся до неї, щоб підтримати під руку. — Та ж пані народжує. Маю трьох заміжніх доньок і добре розумію, що то таке. Нехай пані не денервується. Я зараз вдягнусь і піду. Може, я вам допоможу дійти до помешкання?

Заперечно хитнувши головою, Анна перевела подих.

— Я сама. Мені вже ліпше… Направду, мені дуже прикро, що я мусила пана розбудити.

Сусід із докором глянув на Анну.

— Пані мала б зробити то раніше. Не треба стидатись свого стану. Розумію, як то важко молодій вдові в такій ситуації. А де мешкає ваш лікар?

Почервонівши, Анна опустила очі. Геть-чисто забула, що вона ще й вдова.

Розповівши, як знайти лікаря, а заодно й повитуху, Анна повернулася до свого помешкання. Саме вчасно — новий напад переймів прихопив її посеред передпокою і примусив застогнати.

Тримаючись за стіну, вона дошкутильгала до кімнати. Аби той пан привів хоч когось. Щось надто сильно притискає. Можна й не дочекатися на допомогу.

Марно сподівалася. Сусід не повідомив жодної втішної новини. Ані лікаря, ані повитухи дома не застав. Гірше — не було навіть того лікаря, який мешкав поряд і до якого він зазвичай звертався сам.