Наталія Гурницька - Мелодія кави у тональності кардамону

Адам підвівся з-за столу.

— Не бійся, вранці я піду звідси. Ніхто й не знатиме, що я ночував у тебе.

Анна м’яко усміхнулася. Такі дрібниці її сьогодні не турбували. Уперше за декілька останніх тижнів саме зараз почувалася по-справжньому спокійною.

Заснула майже відразу. Прокинулася несподівано, як від поштовху ззовні чи від яскравого світла, тоді, коли ще й не світало. На вулиці було неспокійно, проте розбудив її аж ніяк не шум за вікном.

Анна занепокоєно поклала руку собі на живіт. Те, що відбувалося в ній самій, лякало її не до порівняння сильніше, аніж незвичне для ночі пожвавлення на вулиці. Живіт і поперек хапали дивні спазми, а дитина рухалася зовсім інакше. Невже прийшов час народжувати?

Обережно спустивши ноги з ліжка, вона знов помацала рукою живіт. Знати б, як воно починається. Цікаво, чи відразу сильно болить?

Намагаючись не шуміти, Анна підвелася з ліжка. Зробила крок до столу і важко обперлася на нього руками. А таки притискає… Здається… Чи, може, мало б сильніше?

Ще трохи постояла, злякано прислухаючись до себе, а коли відпустило, озирнулася на Адама. Будити? Може, ще зарано? Не сильно ж болить.

Вона знов сіла на ліжко. У темряві майже не розрізняла обличчя Адама, проте сьогодні він спав доволі чутливо і, коли рипнуло ліжко, відразу сам розплющив очі.

— Чому ти не спиш? Тобі недобре?

— Ні, — вона нахилилась і обережно поцілувала його. — Спіть собі. Я на кухню. Води вип’ю. Все добре. Спіть.

На кухні Анна засвітила свічку і знов прислухалася до себе. Здається, знов притискає. Обережно поклала руку собі на живіт. Дитина поводилася на диво спокійно і майже не рухалась. Їй щось сталось?

Анна злякано втиснула долоню в живіт, відчула під пальцями сильний поштовх дитини у відповідь і зітхнула з полегшенням. Ні, рухається. А живіт? Знов прислухалася до себе. Здається, болить не надто сильно. Зараз мало б відпустити.

Дмухнувши на свічку, Анна в потемках підійшла до вікна і раптом відчула, як від хвилювання її починає трусити. Невже змерзла? Чого б раптом?

Вона щільніше причинила вікно, навпомацки повернулася до кімнати й обережно, щоб знов не розбудити Адама, лягла під ковдру. Може, сьогодні ще нічого й не буде.

Тихенько повернувшись на бік, вона зігнула ноги. Просто треба перечекати. Хоч із півгодини.

Обхопивши живіт рукою, Анна терпляче перечекала, коли минуться ще декілька вже не таких сильних спазмів, і повернулася на інший бік. Здається, справді відпускає. Добре, що не будила Адама. Тільки намарно налякала б його.

Знов заснула під ранок і цілком спокійно проспала ще декілька годин. Прокинулась пізніше, аніж звичайно, проте почувалася майже добре.

Ледь повернувши голову, глянула туди, де ще зовсім нещодавно біля неї спав Адам, і усміхнулась. Він пішов ще на світанку, проте на матраці та прим’ятій подушці залишився цілком виразний знак від його тіла. Як добре, що все це не наснилося їй.

Не втримавшись, Анна обережно пересунулася туди, де вночі спав Адам. Уже й не пам’ятала, коли вони востаннє були разом цілу ніч. Чи не рік тому?

Ще трохи поніжившись у ліжку, вона підвелася на ноги. Насамперед треба перевірити, чи не залишив Адам своїх речей у помешканні. Сьогодні прийде жінка, яка допомагає їй у хатніх справах, і не можна, щоб вона наштовхнулася на щось таке, чого в кімнатах самотньої вдови не має бути.

Вдягнувшись, Анна взялась до звичних справ. Поперек усе ще тягнуло, проте спазми вже не хапали і дитина поводилася спокійно. Намарно вчора перелякалася. Народжувати ще не час. У запасі щонайменше два тижні. Але треба розпитати, чому так неспокійно було у Львові вночі.

Коли вдень прийшла хатня робітниця, Анна з подивом довідалася, що вчора військові знов оточили середмістя і мало бракувало, щоб артилеристи відкрили вогонь по місту. Зараз облогу зняли, небезпека минулася, і на вулицях стало трохи спокійніше.

Вражена щойно почутим, Анна облишила всю роботу. Так ось чому Адам прийшов до неї вчора. Ось чому залишився на ніч. Він знав про небезпеку і хотів бути поряд тоді, коли могла знадобитися його допомога. Тепер не сумнівалася, що він її любить.

По обіді Анна раптом знов відчула якісь незрозумілі спазми в животі та невиразний біль у попереку. Спочатку намагалася на це не зважати і займалася звичними справами. Напевно, як і вчора, все минеться, треба лише перетерпіти біль. А найкраще полежати.

Коли до вечора не минулося, Анна почала непокоїтись. А якщо це перейми? Вона ж не знає, як вони починаються. Може, не варто затягувати і треба вже зараз покликати лікаря?