Юрій Андрухович - Таємниця. Замість роману

Здесь есть возможность читать онлайн «Юрій Андрухович - Таємниця. Замість роману» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2007, ISBN: 2007, Издательство: Фоліо, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Таємниця. Замість роману: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Таємниця. Замість роману»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Під час свого перебування у Берліні в 2005—2006 роках Юрій Андрухович почав писати роман, який потім нібито знищив сам. В цей час для інтерв'ю до нього навідався журналіст Еґон Альт, якому письменник протягом семи днів розповідав про різні періоди свого життя. Пізніше Андрухович нібито отримав поштою записи всіх цих розмов і звістку, що журналіст загинув у автокатастрофі. Письменник взявся за розшифрування цих розмов, які й увійшли до книги.

Таємниця. Замість роману — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Таємниця. Замість роману», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Було б смішно, якби саме того разу він і забився.

Смішно чи не смішно, а загалом то була досить екстремальна гуртяга. Викидання з вікон стояло на третьому місці після алкогольних розривів серця і розтину вен. І все — через вибухове поєднання як мінімум трьох стихій — поезії, молодості і російської душі. Ага, ну і четвертої — жаги духовного самовдосконалення.

З твоїх описів у «Московіаді» випливає, що ваш гуртожиток не був аж таким спокійним притулком для творчого дозрівання юних душ.

Та ні, то були переважно мирні хороші люди. Деякі, звичайно, в усьому йшли до кінця — як от, приміром, сахалінський поет Валера Балюк, старшина десантної роти. У скрутну хвилину він випивав усе, що було, включно з одеколонами і лосьйонами, причому вже не тільки власними. Одного разу пізно ввечері він перестрів мене в коридорі. Коридори були довжелезні, здалека й не побачиш, хто тебе гукає. Але Валеру впізнавалося — він ніколи не знімав бойової рваної тільняшки. От він підвалює і хрипко так, з надривом питається Юра, скажи мені, хто я. На це я цілком твердо і впевнено Балюк Валерій Георгійович, старшина десантної роти. Тоді він упав переді мною на коліна і б’ючи лобом до землі, став дякувати. Я кажу що ти, Валера, перестань. А він усе плаче і б’ється чолом об коридорний липкий від плювків лінолеум. Аж із третього разу мені вдалося його сяк-так остаточно переконати, що він це він. Так ми і розійшлися — він увесь у сльозах катарсису, а я в крайньому збентеженні. Щойно згодом Тюлєнь у випадковій розмові пояснив мені суть ексцесу. Сталося так, що хлопці зайшли до Балюка і вже третій день у нього пиячили. Тобто це вони пиячили третій день, а він восьмий. Коли я кажу день, то ночі теж рахуються. Так от, під кінець третього дня Валера вибрався з кімнати і кудись попензлював, усього на півгодини, не довше. Але поки він петляв коридорами, щоразу натрапляючи не на ті двері, вони змовилися проти нього і затихли. Урешті він повертається до себе, а вони сидять з кам’яними фізіями і один із них не по-доброму так запитує ти хто, чоловіче, такий і чого тобі. Валера спершу посміювався, але не діяло. Тоді він як рване тільняшку і в крик я Балюк Валерій Георгійович, старшина десантної роти. А вони йому йди звідси і ніколи сюди не приходь. Який ти Балюк? Ми Балюка знаємо, Валерія Георгійовича, він півгодини вже як помер. А тебе ми не знаємо, ти йди звідси. Невідомо, як довго після цього він метався поверхами і коридорами у розпачі неіснування. Аж тоді йому врешті трапився я й несамохіть розчаклував його загублену карму. Чи харизму? Та ні, все-таки карму.

Якщо я правильно розумію, ти тримався від них усіх дещо на відстані.

Загалом так. Я повертав ключ у замку — і залишався наодинці… наодинці з чим? Я повертав ключ в інший бік — і міг бути до послуг товариства, все реґулювалося по-європейському. Я мав достатньо контактів поза гуртягою: все-таки в Москві живе мільйон українців і з усіма я знався. Крім того, в мене справді з’явилося кілька чудових друзів. Усі вони виникають у «Московіаді», сцена з пивбаром на Фонвізіна. Мені подобалося те, що Москва настільки велика, занурення в метро і цілогодинні переїзди давали надзвичайно багато — з одного боку, ти людина в натовпі, з іншого — ти сам по собі, всі три ока широко відкриті, ти вбираєш і бачиш. А ці нічні повернення, ці випадкові діалоги в підземних переходах, випадкові сигарети, викурені невідомо з ким! Що важливо: цього стану глибоко захованої радості вистачало дуже надовго, я мало і погано спав. Я люблю, коли мені не спиться, це означає, що я в порядку. Це таке бажання жити, що відганяє сон і накликає безодні очікувань.

Ти був щасливий?

Напевно, так. Я ходив на фільми, вистави, публічні дискусії, мітинґи, навіть на футбол, я багато писав, прочитував сотні сторінок на день, випивав літри горілки і чаю, курив за трьох і ніщо не могло звалити мене з ніг. У мене були довжелезні вакації — півтора місяця взимку і два з половиною влітку. Тобто в мене був дім і купа друзів на кожному поверсі вертепу. Як тут не бути щасливим?

Існує ще один епізод «Московіади», про який мені хочеться запитати. Здогадуєшся який?

Один з двох. Запитуй.

Для себе я називаю це сценою в підвалі. Ти якось обіцяв, що ми до цього повернемося. Йдеться про малаґасійську принцесу.

Ха, ну звичайно, секс у душовій, порушення кордонів і вторгнення на заборонену територію. Нічого такого не було. Звісно, була та чорна дівчина, я не міг її не зауважити, але навряд чи вона з Мадаґаскару, там інший тип, ні, ця була швидше з якої-небудь Екваторіальної Ґвінеї. Цікаво, що вона писала? Вірші, прозу? Думаю, якісь казки про статеве життя тварин. Іноді ми перетиналися в ліфті або коло міжміського автомата. Мені нестерпно хотілося хоч трохи побути слоном з таким довжелезним хоботом, щоб залазити їй під одяг і торкати між ногами. Але що з того?

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Таємниця. Замість роману»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Таємниця. Замість роману» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Таємниця. Замість роману»

Обсуждение, отзывы о книге «Таємниця. Замість роману» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x