Юрій Андрухович - Таємниця. Замість роману

Здесь есть возможность читать онлайн «Юрій Андрухович - Таємниця. Замість роману» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2007, ISBN: 2007, Издательство: Фоліо, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Таємниця. Замість роману: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Таємниця. Замість роману»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Під час свого перебування у Берліні в 2005—2006 роках Юрій Андрухович почав писати роман, який потім нібито знищив сам. В цей час для інтерв'ю до нього навідався журналіст Еґон Альт, якому письменник протягом семи днів розповідав про різні періоди свого життя. Пізніше Андрухович нібито отримав поштою записи всіх цих розмов і звістку, що журналіст загинув у автокатастрофі. Письменник взявся за розшифрування цих розмов, які й увійшли до книги.

Таємниця. Замість роману — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Таємниця. Замість роману», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Звісно, я й зараз його захищаю. Мені здається, я не сказав про нього жодного лихого слова!

Що це було? Кохання?

У кожному разі це було щось найпекучіше на світі. При цьому я свідомо вибрав утечу, знаєш? І не обов’язково тому, що на весну з неба впав розгніваним бойовим вершником джихаду Кольорук і заволав на всю силу своїх вельми прокурених легень: Бевзю! Дебіле! Втікай, поки не пізно, втікай! Але його мені якраз і не хотілося слухати, надто вже пафосно він хрипів на всю свою геніальну горлянку. Ні, я щось таке вичув сам, абсолютно сам. Занадто радикально це гралось — одруження. А, може, нічого й не гралося?

Загалом це надзвичайно цікаво — віяло шляхів. Ти начебто щоразу спотикаєшся перед якимось усе новим вибором і ти його робиш, але стільки невипробуваного залишається позаду. Тобі не шкода всього того, чим ти не став? Скажімо, тим спеціально запрошеним з провінції принцом?

Я так само не став тисячею інших осіб. Я не став офіцером радянської армії, бомжем, єговістським проповідником, інженером людських душ, мисливцем за черепами, серійним убивцею, викладачем Кама-Сутри, я ніколи не стригся у ченці і пішки не ходив на Тибет, я не сидів у в’язниці за гомосексуалізм чи бодай за розтрату казенних коштів, не кохався з негритянками чи бодай мулатками…

Овва, а сцена в душовій з «Московіади»?

Про це пізніше, гаразд? Зараз мені важливо сказати інше: ці художники з їхніми слайдами, німбами, плащами і платівками щоразу витягали мене з чергової біди — передусім Смичок, хоч і Вано теж. Тобто я, майже несвідомо, перейняв від них абсолютне знання про те, що у світі, де так багато зовнішнього, насправді є невичерпні резервуари внутрішнього — і в цьому внутрішньому можна сяк-так протриматися все життя, наче хробак у яблуку. Особливо якщо навколо — суцільний совок, сіра зона, котру шулерська система лукаво називає дійсністю. Так от, саме від них я перейняв таємне знання про те, що дійсність є деінде. Знаєш, під їхнім впливом я так розписався, що ранньої весни — в момент найнищівнішого краху моєї першої love story і відповідного йому обвалу почуттів — з мене поперла якась така цілком екстатична львівська проза, без початку і кінця, писана такими ж екстатичними поривами під Баха, Пахельбеля, Генделя, Перселла, Джемініані, Марчелло, Телемана, Шютца…

Вівальді?

Звичайно. Кореллі, Скарлатті. Усе це страшенно пасувало до Львова, в якому ми тоді жили. Такого Львова насправді не було, але ми в ньому жили. Це було життя у старих гравюрах. Слід було потрапити всередину, стиснути себе всього до вимірів малого голандця, стати персонажем, героєм, мандрівним погоничем хортів. За кожним рогом відкривалася приголомшлива перспектива далеких пагорбів, щохвилини можна було піти в їхньому напрямку і зникнути серед них назавжди. Увечері ми пили чай з липи і читали вголос Едґара Алана По, такий грубезний том з майже тисячею сторінок, виданий у серії «Литературные памятники».

Російською?

Так. Найкращі книги тоді виходили російською. Україну трусила цензура. Я навчився читати польською і принаймні двічі на тиждень виходив полювати до книгарні «Дружба», де без роздумів хапав польських Карпентьєра чи Кортасара, а потім перебігав до «Мелодії» з її сміховинно дешевими покладами ренесансово-барокового вінілу. Була ще «Поезія», але в ній мені не щастило. Насправді це було таке мурування власного світу. Від усього цього дому буття робилося дедалі драйвовіше. Я ходив до лісу, там була якась покинута залізнична колія, можна було безконечно довго йти уздовж і компонувати в собі сюїту для «Jethro Tull» з оркестром. У червні, коли майже всі роз’їхалися на практики й вакації, ми з Інґою стали братом і сестрою. Вона була трохи вищою за мене, сорокарічні чоловіки так і жерли її очима. Вона була капітаном баскетбольної команди і дівчиною мого товариша Длинного, ще одного художника і ще одного генія.

Як стають братом і сестрою?

Для цього слід дуже любити одне одного і розмовляти про найінтимніше. Разом подорожувати — до Олеського замку, наприклад. Разом упитися в ньому червоним вином і разом вибиратися з якихось середньовічних, порослих лопушинням і реп’яхами ровів. Треба жити в одній кімнаті, їсти з однієї тарілки і з руки одне в одного. Треба пити одне в одного з вуст. А також спати в одному ліжку і жодного разу не торкнутись одне одного по-іншому. Інґа намовила мене, щоб я почав запускати бороду. Це було жахливо — ця моя перша кущувата рослинність, але Інґа всіляко мене заохочувала і казала, що це пасує. Длинний мав — і має донині? — фантастичну, а краще сказати — фентезійну — зовнішність, щось поміж вікінґом і тамплієром, до того ж метри два зросту. Він досьогодні такий, на нього зглядаються навіть на Бродвеї, а там зазвичай ні на кого вже не зглядаються. У 98-му ми з ним кілька годин крокували Бродвеєм, і це було something! Так от, я не заздрив йому, бо Інґу я любив по-іншому. Але уві сні я бачив себе менестрелем. От. А потім сталася родинна катастрофа.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Таємниця. Замість роману»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Таємниця. Замість роману» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Таємниця. Замість роману»

Обсуждение, отзывы о книге «Таємниця. Замість роману» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x