Джоан Роулінґ - Несподівана вакансія

— Ми щойно мали вельми пікантну сценку. Вельми пікантну. Ґевін і мамуня Ґаї… о Господи… хто ж міг знати…

— А що? Що сталося?

Але Шерлі тільки похитала головою, смакуючи рідкісною нагодою подратувати Морін з її невситимою цікавістю, і широко розкинула руки, зустрічаючи Майлза, Саманту й Лексі.

— А ось і він! Член ради Майлз Моллісон!

Саманта дивилася, як Шерлі обіймає Майлза, мовби той повернувся з далекої подорожі. Вона так раптово звалилася з вершини солодкого передчуття поїздки у прірву шоку й розчарування, що всі її думки обернулися на суцільний білий шум, який заважав адекватно сприймати зовнішній світ.

(Майлз тоді зрадів:

— Як чудово! Тепер ти зможеш піти на татів бенкет, ти ж сама казала…

— Так, — озвалася вона. — Я пам’ятаю. Дуже гарно.

Але коли він побачив її у джинсах і футболці бойз-бенду, про який вона мріяла цілий тиждень, це його спантеличило.

— Має бути вечірній одяг.

— Майлзе, це ж пеґфордська парафіяльна зала.

— Я знаю, але ж у запрошенні…

— Я йду в цьому.)

— Вітаю, Само, — зустрів її Говард. — Чудово виглядаєш. Мабуть, цілий день виряджалася.

Та його обійми були, як завжди, палкі, а рука звично поплескала її по туго обтягнутій джинсами сідниці.

Привітавши Шерлі стриманою холодною усмішкою, Саманта пройшла повз неї до бару. Підленький голосок у її голові допитувався: « Ну, а чого ти, власне, чекала від того концерту? Чого аж так туди рвалася? Що ти хотіла? »

« Нічого. Просто розважитись ».

Мріяла про сильні молоді руки на її знову стрункій талії, сміх, що мав стати своєрідним катарсисом; гострий присмак чогось нового, незвіданого — але усім її фантазіям раптово обрубали крила і вона стрімголов падає до землі…

« Просто хотіла подивитися ».

— Маєш класний вигляд, Сáмо.

— А, привіт, Пат.

Вона вже понад рік не бачила невістку.

« Я люблю тебе найбільше за всіх у цій сім’ї, Пат ».

З ними порівнявся Майлз і поцілував сестру.

— Як ти? Як Мел? Вона не приїхала?

— Ні, не захотіла, — відповіла Патриція. Вона пила шампанське з такою міною, наче то був оцет. — У запрошенні написали: Пат і гість … ми посварилися. Один—нуль на користь нашої мами.

— Ой, Пат, перестань, — сказав, усміхаючись, Майлз.

— Ой, Пат, що, блін, перестати, Майлзе? — Саманту охопила радісна лють: є зачіпка для нападу. — Це ж просто хамство отак запрошувати партнерку твоєї сестри, Майлзе, і ти це знаєш. Як на мене, твоїй матері не завадило б повчитися гарних манер.

Він дуже розтовстів за минулий рік. Вона бачила, як випинається його шия з-під комірця сорочки. У нього смерділо з рота. Він перейняв від батька манеру розгойдуватися на кінчиках пальців. В пориві фізичної відрази Саманта пішла до іншого кінця столу, де Ендрю й Суквіндер наповнювали і подавали гостям келихи.

— Чи є у вас джин? — спитала Саманта. — Дайте мені скляночку.

Вона спочатку не впізнала Ендрю. Наливаючи їй джину, він намагався не витріщатися на її обтягнуті футболкою пишні груди, але з таким самим успіхом можна було б не мружитись, коли тобі в очі сліпить сонце.

— Подобаються? — спитала Саманта, спорожнивши півсклянки джину з тоніком.

Ендрю зашарівся і геть розгубився. На його жах, вона зухвало захихотіла:

— Я питаю про цих хлопців з бойз-бенду.

— Ага, я… ага, я чув про них. Але це… трохи не мій стиль.

— Справді? — спитала вона, вихиливши решту напою. — Мені ще один, будь ласка.

Вона нарешті згадала, хто це: хлопчик-сіра-мишка з продуктової крамнички. В одязі офіціанта він здавався старшим за свої роки. Ну, а те, що він кілька тижнів тягав туди-сюди важкі ящики, допомогло йому наростити трохи м’язів.

— О, кого я бачу! — сказала Саманта, помітивши постать, що віддалялася від неї, — це ж Ґевін. Пеґфордський зануда номер два. Після мого чоловіченька, звісно.

Вона пішла, вкрай задоволена собою, з новою склянкою джину. Алкоголь ударив їй у голову саме тоді, коли вона цього потребувала, гамуючи біль і додаючи енергії. Відходячи, вона подумала: « Запав на мої цицьки; цікаво, що він подумає про мою дупу ».

Ґевін помітив, що до нього наближається Саманта, і спробував уникнути її, долучившись до будь-чиєї розмови. Найближчим до нього виявився Говард, і Ґевін квапливо підійшов до групки гостей, що оточили винуватця бенкету.

— Я ризикнув, — розповідав Говард своїм слухачам. Він розмахував сигарою, і дрібка попелу впала на вилогу оксамитового смокінга. — Я ризикнув і тяжко працював. Усе просто. Жодних магічних формул. Ніхто не давав мені… а ось і Сáма! Хто ці молоді люди, Саманто?