Джоан Роулінґ - Несподівана вакансія

Тим часом Ендрю, Ґая й Суквіндер ще й досі реготали на кухні. Реготали з дуету Говарда й Морін, а також з того, що вже на дві третини спорожнили пляшку горілки, але найбільше сміялися просто тому, що їм було смішно і своїм сміхом вони заражали одне одного так, що ледве трималися на ногах.

Маленьке віконце над раковиною, відчинене навстіж для припливу повітря, раптом грюкнуло і в ньому з’явилася голова Жирка.

— Добрий вечір! — привітався він. Очевидно йому довелося на щось видертись, бо коли він почав пролізати у вікно, було чути, як це щось заскрипіло, а потім важко гупнуло на землю. Нарешті Жирко зіскочив на сушарку для посуду, збивши кілька склянок, що розлетілися на друзки.

Суквіндер вийшла з кухні. Ендрю відразу зрозумів, що Жирко тут зайвий. І тільки Ґаю це, здається, анітрохи не стурбувало. Не припиняючи хихотіти, вона сказала:

— До речі, тут є двері.

— Серйозно? — сказав Жирко. — А де тут бухло?

— Це наше, — сказала Ґая, обхопивши пляшку. — Енді для нас заникав. Мусиш сам собі роздобути.

— Легко, — незворушно мовив Жирко і вийшов у залу.

— Хочу пі-пі… — пробелькотіла Ґая, заховала горілку під раковину і теж вийшла з кухні.

Ендрю подався за ними. Суквіндер повернулася до столу з напоями, Ґая зникла в туалеті, а Жирко стояв, спираючись на стіл, і тримав в одній руці пиво, а в другій бутерброд.

— Не думав, що ти сюди припрешся, — сказав Ендрю.

— Мене запросили, чувак, — відповів Жирко. — У запрошенні написали, що чекають на сімейство Волів.

— А Каббі в курсі, що ти тут?

— Не знаю, — відповів Жирко. — Він ховається. Так і не дістав посаду Баррі. Тепер усьому капець, бо Каббі не буде в раді. Бляха, шо це за гівно? — скривився він, випльовуючи півбутерброда. — Хоч’ цигарочку?

У залі стояв такий гамір, а гості так повпивалися, що всім було вже глибоко начхати, де подівся Ендрю. Коли хлопці вийшли надвір, то побачили там Патрицію Моллісон, яка самотньо стояла біля свого «БМВ», дивилася на чисте зоряне небо і курила.

— Можете взяти по одній, — простягла вона пачку цигарок, — якщо хочете.

Потім цокнула запальничкою і тепер стояла, розслабившись і засунувши одну руку глибоко в кишеню. Було в ній щось таке, що відлякувало Ендрю. Він навіть не наважувався глянути на Жирка, щоб оцінити його реакцію.

— Я Пат, — назвала вона себе за якийсь час. — Дочка Говарда і Шерлі.

— Привіт, — озвався Ендрю. — Я Ендрю.

— Стюарт, — представився Жирко.

Пат вирішила, що далі підтримувати розмову немає потреби. Ендрю це втішило і він спробував наслідувати її байдужість. Тишу порушили кроки й приглушені дівчачі голоси.

Ґая тягла Суквіндер за руку надвір. Реготала як навіжена, і Ендрю бачив, що алкоголь ще й досі бушував у ній.

— Ти, — сказала Ґая Жиркові, — просто мерзенно ставишся до Суквіндер.

— Перестань! — крикнула Суквіндер, намагаючись визволитися від Ґаї. — Я серйозно… відпусти…

— Мерзенно! — випалила захекана Ґая. — Дуже! Чого ти їй пишеш всяку фігню на «Фейсбук»?

— Перестань ! — заверещала Суквіндер. Вона нарешті вирвалась і побігла назад у залу.

— Мерзенні речі, — наполягала Ґая, хапаючись за огорожу, щоб не впасти. — Називаєш її лесбіянкою, і всяке таке…

— Лесбіянка — це не образа, — сказала Патриція і її очі звузилися. — Як на мене, в цьому нема нічого поганого.

Ендрю помітив, як Жирко покосився на Пат.

— Та я й не казав, шо це погано. Просто пожартував, — сказав він.

Ґая сповзла по огорожі на прохолодний тротуар і обхопила голову руками.

— Як ти? — спитав Ендрю. Якби не було Жирка, він також присів би біля неї.

— Забухана, — прошепотіла вона.

— Стане легше, якщо запхаєш пальці в рот, — порадила Патриція, безпристрасно глянувши на Ґаю.

— Класна тачка, — сказав Жирко, розглядаючи «БМВ».

— Ага, — погодилася Патриція. — Нова. Я заробляю вдвічі більше, ніж мій брат, — додала вона. — Але Майлз — то маленький Ісусик. Майлз-месія… член місцевої ради Моллісон Другий Пеґфордський. Тобі подобається Пеґфорд? — спитала вона Жирка, поки Ендрю не зводив очей з Ґаї, що важко дихала й опустила голову між коліна.

— Нє, — відповів Жирко. — Це затхла діра.

— Ага… ну, я особисто не могла дочекатись, коли заберуся звідси. Ти знав Баррі Фербразера?

— Трохи, — відповів Жирко.

Щось у його голосі збентежило Ендрю.

— Він був моїм наставником у школі Святого Томаса, — сказала Патриція, дивлячись кудись удалину. — Приємний чолов’яга. Я обов’язково приїхала б на похорон, але ми з Меллі відпочивали тоді в Церматті. А що це за фігня, якою так тішилася моя мати… цей «Привид Баррі»?