Джоан Роулінґ - Несподівана вакансія

Дехто розглядав Елісон з явною симпатією, але більшість поставилася до неї підозріло. Говард пошкандибав на своє місце на чолі столу, де Обрі й Шерлі зустріли його допитливими поглядами.

— «Привид Баррі Фербразера», — сказав їм упівголоса Говард, обережно сідаючи в пластикове крісло (на одному з попередніх засідань таке саме крісло під ним розвалилися). — І «Белчепел». А ось і Тоні! — так гучно крикнув він, що Обрі аж підстрибнув. — Заходь, Тоні… ще зачекаємо кілька хвилин Генрі й Шейлу, гаразд?

За столами було тихіше, ніж зазвичай. Елісон Дженкінс уже щось записувала у свій нотатник. Говард сердито подумав: «Це все через того клятого Фербразера». Це ж він дозволив пресі відвідувати засідання. На якусь мить Баррі і «Привид» злилися в уяві Говарда в одну нероздільну істоту: живого баламута і мертвого.

Як і Шерлі, Парміндер принесла з собою цілий стос паперів; зверху на них поклала порядок денний і почала вдавати, ніби уважно його вивчає, щоб не вступати ні з ким до розмови. Насправді вона думала про жінку, що сиділа в неї за спиною. Саме «Ярвіл і околиця» написала про смерть Кетрін Відон і про скарги Відонів на лікаря. Там не згадувалося ім’я Парміндер, але ж ця журналістка, безсумнівно, знає, про кого йшлося. Можливо, Елісон чула і про анонімний допис про Парміндер на сайті місцевої ради.

Заспокойся. Ти ж не Колін .

Говард уже повідомив про тих, хто не зміг прийти на засідання, і пропонував деякі зміни до порядку денного, але в Парміндер так шуміло у вухах, що вона майже нічого не чула.

— А зараз, якщо ніхто не заперечує, — сказав Говард, — ми розглянемо спочатку восьме й дев’яте питання, бо член окружної ради містер Фаулі має для нас інформацію з обох цих питань, але не зможе затриматися довше, ніж…

— До восьмої тридцять, — уточнив Обрі, дивлячись на годинник.

— …так, отож якщо немає заперечень… ні?., вам слово, Обрі.

Обрі виклав свою позицію просто й без зайвих емоцій. Невдовзі має відбутися новий перегляд адміністративних кордонів, і цього разу чи не вперше в історії певне оточення за межами Пеґфорда має бажання перепідпорядкувати Поля Ярвілу. Це оточення готове взяти на себе порівняно невеликі витрати, які тепер несе Пеґфорд, щоб приєднати антиурядово налаштований електорат Полів до Ярвіла і таким чином забезпечити перевагу сил на наступних виборах, тоді як у Пеґфорді ці голоси погоди не зроблять, бо тут ще з п’ятдесятих років стабільно перемагають консерватори. Адміністративні кордони можна було б переглянути під виглядом спрощення і оптимізації: адже Ярвіл і так забезпечує Поля майже усім необхідним.

Обрі підсумував свій виступ словами про те, що якби Пеґфорд таки забажав позбутися Полів, то було б корисно, щоб усе містечко сформулювало відповідну думку й передало її до окружної ради.

— …вашу чітко сформульовану, конкретну позицію, — сказав він, — і цього разу, на моє глибоке переконання…

— Раніше це ніколи не спрацьовувало, — заперечив якийсь фермер під схвальний гул голосів.

— Може, й так, Джоне, але ж досі ніхто й не цікавився нашою позицією, — мовив Говард.

— То, може, ми спочатку узгодимо нашу позицію, перш ніж заявляти про неї публічно? — крижаним голосом запитала Парміндер.

— Добре, — люб’язно погодився Говард. — Ви хочете виступити, докторе Джаванда?

— Не знаю, чи багато людей читали статтю Баррі в газеті, — почала Парміндер. Усі обличчя повернулися до неї, і вона спробувала не думати про анонімний допис і про журналістку, яка сиділа до неї спиною. — Мені здається, що він там дуже чітко виклав аргументи на користь того, щоб залишити Поля під юрисдикцією Пеґфорда.

Парміндер зауважила, що Шерлі, яка щось активно записувала, ледь помітно всміхнулася.

— І головний аргумент, що потрібно турбуватися про таких, як Кристал Відон? — спитала старша жінка на ім’я Бетті з другого кінця столу.

Парміндер завжди відчувала до неї відразу.

— Головний аргумент, що мешканці Полів — невід’ємна частина нашої громади, — відрізала вона.

— Вони вважають себе ярвілцями, — втрутився фермер. — Завжди вважали.

— Чудово пригадую, — додала Бетті, — як Кристал Відон штовхнула якусь дитину в річку під час прогулянки на природі.

— Неправда, — сердито заперечила Парміндер, — це було на очах у моєї доньки… двоє хлопців побилися… але не це важливо…

— А я чула, що це зробила Кристал Відон, — стояла на своєму Бетті.

— Вас дезінформували! — сказала Парміндер; власне, не сказала, а закричала.