Олександр Вільчинський - Криївка

Здесь есть возможность читать онлайн «Олександр Вільчинський - Криївка» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2011, ISBN: 2011, Издательство: Фоліо, Жанр: Современная проза, Историческая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Криївка: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Криївка»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Незабутні 1970-ті. На одній шостій земної кулі будують розвинений соціалізм, у телевізорі «дорогий Леонід Ілліч», на орбіті – «Союз»-«Аполлон»… Тим часом хлопчаки із звичайного волинського села займаються своїми справами: ходять до школи, допомагають батькам по господарству, грають у футбол, у війну, рибалять, влітку працюють у колгоспній будбригаді… І лише інколи їхню увагу привертають вирви серед лісу на місці колишніх повстанських криївок, але запитання: «Діду, а якщо вони боролися за Україну, то чому вони вороги?» – так і залишається без відповіді. Здається, нічого особливого і не відбувається, крім того, що дитинство надто швидко минає…

Криївка — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Криївка», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

У «ірокезів» у нападі, вочевидь, також буде сам Верба на воротах, можливо, Валєрик, а те, де буде Меша, великого значення не мало. Єдине, що могло мати значення, кого вони візьмуть четвертим? Що ж, поживемо – побачимо. Славко навіть припускав, що то може бути хтось із Зозулиних, а враховуючи, як вони більше грають по ногах, ніж по м’ячеві, для нас це було б дуже погано…

А ще у мене було відчуття, що Славко чогось недоговорює. Щось його начеб гнітило й бентежило, і додавало упертості водночас, він часом був начеб сам у собі, слухав і не чув, а думав про щось своє, потаємне… Володька впевнений, що все це через Олю.

Того ранку я записав у щоденнику: «Зранку гонив пасти корову на Попову Гору. Було похмуро і вітряно, віяв різкий, поривчастий вітер, і взагалі було дуже сумно. Але коли перевів свій погляд на нашу руду корову, що байдуже пощипувала траву, а потім і на село у долині і на довколишніх горбах, де живуть мої однокласники, де всі хлопціСлавко, Володька, малий Грицик та всі іншіі всі переживають цю негоду, чекають сонця, кращих днів, хандра одразу ж минула. А до обіду й випогодилося, і потім ми із хлопцями ще ходили до лісу… А ще сьогодні рівно рік, як я почав вести щоденника. Тепер це вже майже звичка, а спочатку, пригадую, якими незграбними були мої перші записи».

Вдень: «На тлі похмурого неба молоденькі світло-зелені листочки буків особливо виділяються, їх приємно жувати, нагадує квасець… Обігнувши мале коло лісом, ми з Позіхайла ходили із хлопцями на Бучину. Під ногами вгиналося гниле торішнє листя, на деревах перегукувалися пташки…»

Ввечері: «У другій половині дня остаточно випогодилося, аувечерівже звичайна літня, тепла, тиха погода. Температура повітря у середині дняпунктир».

«Ірокези»

Після того як ми полежали на соломі, а потім напрочуд швидко поставили ворота, Володька пішов, а ми із Славком ще трохи посиділи на узліссі, на рові. Він те місце називає «під дубом», там і справді росте дуб. Хоч і нестарий ще, але крислатий, гілки починаються низько, і Славко вважає його найкращим місцем для спостереження.

Від того дуба добре видно нашу вулицю, і не лише нашу вулицю. Справа – долина Горині, далі за долиною – Боруки за плесом ставу. Зліва обрій закривав ліс, зате якщо дивитися прямо, повз Кіптиху, Конячий цвинтар і Татаринську гору, то вдалині видніється труба цукрового заводу і навіть горбок перед Ванжуловом, де дорога вже повертає на Тернопіль, а це від нас кілометрів десять-дванадцять, якщо не більше.

Славко знову сам почав:

– Звідси ми б їх легко накрили! – каже. – І завод, і горбок…

Ми говорили про гармати. Я запитав, чи «сорокоп’ятка» добила б звідси до заводу, і Славко відповів, що не впевнений. Але навіть якби й добила, то великої шкоди через малий калібр не завдала б.

– А мортира?

– Мортира – то для осади, ядра через стіни перекидати… – каже Славко й підкидає двома руками грудку й ловить.

– Ну а «катюша»?

– «Катюша» – так, накрила б, але не факт, чи попала б… До речі, рускі з «катюш» по Тернополю хирячили, а вже як освободили, то груду каміння. Одна тюрма і вціліла, потім наш дід ще там сидів, спочатку його тримали в Тернополі…

– А якщо б ти вибирав, з чого стріляти? – запитав я, бо про діда і про ту тюрму серед руїн уже не раз чув.

Але моє питання так і зависло, бо у той момент на стежці від Попової Гори з’явилися наші майбутні супротивники – Верба, його брат Валєрик і малий Меша.

Верба ніс м’яча, а Меша щось схоже на спис із трьома індичими пір’їнами на кінці. Це у «ірокезів» був ритуальний спис, і я подумав, що на матч ми можемо і свій бунчук принести, той, що Славко таки зробив для Грицика, але поки що тримав у себе.

– Здоров! – першим подає руку Верба, хоч і якось нерішуче.

– Ну, здоров! – Славко відповідає також начеб знехотя.

«Ірокези» дотепер вважалися нашими союзниками, і мені дивна ця переміна у стосунках головного «ірокеза» і Славка.

Верба киває на Позіхайло, і Славко так само мовчки кивком відповідає.

– Угу, бачу, – приглядається між деревами Верба, мабуть помітивши наші новенькі ворота.

– Шо, на бізонів? – питаю я у Меши.

– Дух! Дух! Дух! – шкіриться у відповідь Валєрик, наче дражнить нас. – Ти вже мельтвий, длюже!

У Валєрика замість «р» виходить «ль», і Верба із Мешою називають його за це також із пом’якшенням – Оцельотом, який у них є ще й метисом, усі ж інші просто Валєльиком…

– Валєльик! Лягай! – Славко начеб зриває зубами кільце гранати й кидає услід меншому Вербицькому, і той тієї ж миті відскакує, падає й закриває голову руками.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Криївка»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Криївка» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Володимир Гай - Мандрівка в безвість
Володимир Гай
Евгения Яхнина - Кри-Кри
Евгения Яхнина
Олександр Вільчинський - Льодовик
Олександр Вільчинський
Олександр Вільчинський - Дерева на дахах
Олександр Вільчинський
Олександр Вільчинський - Останній герой
Олександр Вільчинський
Григорий Квитка-Основьяненко - Козир-дівка
Григорий Квитка-Основьяненко
Татьяна Лебедева - Бандерівка
Татьяна Лебедева
Сельма Оттілія Лувіса Лаґерлеф - Чудесна мандрівка Нільса з дикими гусьми
Сельма Оттілія Лувіса Лаґерлеф
Григорій Квітка-Основ’яненко - Козир-дівка
Григорій Квітка-Основ’яненко
Отзывы о книге «Криївка»

Обсуждение, отзывы о книге «Криївка» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.