Олесь Ульяненко - Квiти Содому

На столі шампанське за сто доларів пляшка, ікра червона, чорна, також біле вино і шестисвічний канделябр. Я тулилася в кутку. І я чекала, хто розпочне першим. Не важливо про що, аби поговорити. Рівно через десять років, з великим запізненням, я придбала акваріум. І нині годинами просиджую, спостерігаючи за мовчазними японськими телескопами. Пускають собі бульки, і все. Навіть не дохнуть, не вбивають, не крадуть, коли забули кинути їм жрачку. Першим почав майбутній маршал. Він сказав наступне:

— А знаєте, я недавно знайшов у себе багато спільного з Гудеріаном, — він розвів руки, і жест цей міг означати що завгодно.

— Боже мій, Боже мій, — заторохкотіла Алла. — Зі мною точно таке, те ж саме…

— Мама у нас генеральша, — квакнула я зі свого кутка.

Всі заглохли і подивилися на мене. З-за давності літ я не пригадую, що я відчувала.

— Давайте вип'ємо за упокій грішної душі нашого товариша і колеги, — Ніна труснула цицьками.

Всі випили, але думка про схожість зеленою скраклею висіла в повітрі. Треба було її опустити. Алла їла дрібненькими шматочками, із вселенською скорботою на обличчі, наче три роки тому пристрелили не її рогатого пентюха.

— От я взяла журнал «Здоров'є», і все, майже все у мене є. Як жити, як жити при такій скруті. Ліки, нянька, — заторохтіла Ніна.

Майбутній маршал налив собі відразу гранчака, вихилив. Зажер столовою ложкою червоної ікри.

— Хорошо пішло. Видно, покійник був добрягою… Так от щодо дітей… — майбутній маршал облизнувся, хтиво кинув оком на пухненькі губи Алли.

— Ой… Ой… Ой…

— Так от, мій Степан дрочить! — І майбутній маршал підняв догори пальця, витримуючи невимовно тягучу паузу.

— Яке неподобство і упущення з вашого боку, — делікатно сказала Алла.

— Ви, пані, не дослухали, — таємниче сказав майбутній маршал, вихиливши ще гранчака горілки.

— ??? — Всі. З цікавістю.

— Моя Нінка спить голою і, перепрошую, сракою вгору. От він, паскудник, і дрочить… Сам підловив…

— Таке мелеш! — Ніна почервоніла, голова колобком закотилася на жирних плечах.

— А то ти не знала! — рявкнув благовірний.

— Твоє яке діло?! — відрізала Ніна й ухопилася за серце.

— Хе-хе. А тобі, видно, сподобалося, — майбутній маршал переможно заворушив вусами.

— А ти сам… Забув, як налигався, заповз у казарму і виїбав, да, виїбав у жопу днювального, — заторохкотіла Ніна. Так вона тоді і сказала.

— Та тож по п'яному ділу. Я навіть компенсував… Е-е-е… грошима…

— Так ти, паскуда, ще й гроші наші тринькав! — уже верещала Ніна з обличчям кольору дешевого молдавського портвейну.

— Мила моя, я ж того, сплутав тебе з ним, — майбутній маршал відвів погляд.

Німці мовчали і чемно ремиґали закуску.

— І гівном у тебе хєр смердів з місяць! — не вгавала Ніна. — А мені довелося смоктати у полкана, аби тебе не посадили.

— У нас підарасів не садять, — виправдався майбутній маршал. — А хто тобі цицьку цигаркою припік?!

— Ти подивись на цю скотиняку. Він ще маршалом хоче бути! — верескнула Ніна.

— І буду, а ти…

Алла сказала:

— Вам треба думати про сина, а не про те, хто когось… кх-х… Це поодинокий випадок з вашим чоловіком. А от як син буде цим займатися, то не приведи Боже, чим це може скінчитися.

— Я! Я! Я! — загелкотіли разом німці.

— А він так проявляє свою любов до мами, — наче плюнула в обличчя Аллі Ніна.

— Ти, стерво, сосала хуй у полкана?! — заверещав майбутній маршал.

— Сосала, сосала. І не тільки, — Ніна взялася в боки.

Купа червоної ікри висипалася на голову Ніні. Вольфганг встиг заперечити, що гомосексуалізм — це не злочин, от коли діти роблять один одному пуф у попку, тоді інше діло. Інгрід підтиснула губи і вивчала мене. Як комаху. Як жука. Коли майбутній маршал і його дружина прощалися, вона шепнула на вухо:

— Ти хороший дівчинка, я тебе багато чому навчу. Тобі треба тікай з дому. Тікай… І спать зі мною… Гамбург… Париж… Ти розумієш…

Я лише розуміла, що є далекий світ за моїм вікном. І я тоді подумала, і думка моя була як квітка під холодним вітром. Чи зрозуміла я свою перевагу? Жінка народжується і є вже сформованою, але не використаною. Ідеться зовсім не про досвід, а про прагнення до вічного кохання, щастя, блискучого свята. І наступає момент, миттєвість, і те, що спало в тобі від народження, розпускається великою трояндою. Але тяжко піднятися з землі. Майже неможливо… Ні, для жінки це неможливо. Ми упиваємося неймовірно чарівною отрутою небесного, щоб залишитися на землі і після похмілля до кінця життя вдихати сморід тління.