Олександр Вільчинський - Дерева на дахах

Здесь есть возможность читать онлайн «Олександр Вільчинський - Дерева на дахах» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2010, ISBN: 2010, Издательство: Фоліо, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Дерева на дахах: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Дерева на дахах»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Роман «Дерева на дахах» — це не тільки оповідь про життєві пошуки «неспокійної» людини, «героя свого часу» — Якова Довганя, бунтівника із довгим сивим хвостом і кільчиком у вусі. Це насамперед роман про Місто, про Тернопіль, що схожий на кораблик, про тернопільські будинки, схожі на кораблики, і про тернопільські кораблики, схожі на будинки, на дахах яких, до того ж, ще й ростуть дерева. Про тернопільську забігайлівку «для інтелектуалів і митців» «Пінгвін», а також про будинки, дерева та забігайлівки в інших містах, про одвічні стосунки між митцем і алкоголем, а ще про котів, чоловічу дружбу і справжню любов до Жінки. Чи то пак, до жінок. Словом, усім українським інтелектуалам, хто так і не дочитав «Улісс» Джойса, присвячується…

Дерева на дахах — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Дерева на дахах», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Я й не хвилююсь. Скоро щука піде — це головніше за твоє кіно…

— Спонсор помінявся.

— Що, вже не брат генерала?

— До речі, він мені телефонував, каже, що ти зробив йому непогану екскурсію… Дякую.

— Дякую і тобі, Іване, — чи не вперше за останні роки я назвав колишнього шваґера на ім’я. — Виявилося, я не тільки по дахах, як дурний, умію лазити…

— Добре, я тобі зроблю виставку «Незняте кіно», не сердься… Так і назвемо, — втомленим голосом сказав Джон.

Що ж, назви він завжди умів придумувати.

— Ми говорили про кішок у січні в «Узвозі», — нагадав йому я.

— Добре, давай на весну кішок?

— Ні, кішок на січень…

— Ну, добре, спочатку кішки, — зітхнув у слухавку Джон, і це, здається, була наша остання розмова про кіно.

І ще я подумав, що, мабуть, хтось і Джонові сказав, що мене не можна сердити, бо від того мої головні болі.

— До речі, на те своє весілля наш генерал так і не попав, — останнє, що я почув тоді від колишнього свого шваґера. — Але він за це тобі тільки дякує, — це й справді було найприємніше з того, що він міг тоді мені сказати.

І мені нічого не залишалося, як і далі мовчки дихати собі в долоню цибулею, сьорбати чай з лимоном, думати про виверти дурної долі й посміхатися здалеку то до юної барменші Свєти, то до її чорного кота, що два чи три рази вибігав із–за дверей, терся мені об ногу й знову зникав. Я знав, що цей кіт приблудний, але Свєтка його не виганяє. Якби знімали кіно і Джон був за режисера, то обов’язково ще б і цього кота використали.

Хоча краще було б пустити в кадр щось більш екзотичне. Наприклад, баберуса — це такий різновид дикої свині, що живе у тропічних лісах, у самців ікла виростають зверху на морді й загинаються до очей. Якби вдалося десь такого дістати, можна було б прив’язати його до каштана на бульварі. Зранку я якраз додивлявся «Animal Planet», коли прийшла прибиральниця й попросила мене з кабінету, а я пішов з того всього у підсобку і на газеті, як дурний, ум’яв те своє сало з цибулею.

А звечора, здається, по «Тонісу», знову повторювали «Сутичку» з Аль Пачино і Робертом Де Ніро. І все ж таки у «Сутичці» Де Ніро мені не дуже схожий на тата, можливо, через ту борідку, з якою тата просто важко уявити. Так само, як і у «Мисливці на оленів», принаймні, я не можу. Хоч Інка каже, що запросто… Тато, точніше, той Майкл у «Мисливці» у виконанні Де Ніро мамі також найбільше подобається, може, тому, що там він ще зовсім молодий. Бо ж я тата молодим гірше пам’ятаю.

Мені, якщо по максимуму, то «Бронкська історія», і ще чомусь особливо — той його печально–романтичний образ у «Роніні», а от мамі — навпаки. Вона не любить про гангстерів, де стріляють і вбивають. Натомість Інці наш Де Ніро найбільше подобається у «Поліцейських», де вони разом із Сталлоне… А опинившись в Америці, я випадково потрапив до тих самих місць у Йонкерсі, де якраз і знімали «Поліцейських», принаймні високий скелястий берег Гудзону виглядав із пристані майже так само, як у кіно, і хмарочоси Манхеттена на обрії — також. І поки наш гід — Ліліан МакДональд — щось втирала нам про сусідній штат Нью–Джерсі, що починався одразу за рікою, і про найбільший на східному узбережжі іподром, я раптом пригадав (з колись вичитаного у «ЖЗЛ»), що тут–таки, у Йонкерсі, повертаючись з війни, на один вечір разом зі своїм фронтовим другом завис був молодий Гемінґвей. І потім ми з одним литовцем, який трохи краще за мене знав англійську, злиняли від Ліліан і тинялися від бару до бару, аж поки вона нарешті розшукала нас на якійсь плавучій чарочній неподалік пристані.

У той період мером Йонкерса був поляк за походженням, і наступного дня він влаштував нам прийом у своїй резиденції недалеко від ріки — це мені також запам’яталося. А ще відвідини «Українського дому» у якомусь віддаленому районі, між будинками, що з віддалі нагадували наші робітничі гуртожитки. Мені сказав один дідок, що як піду туди, то мене більше ніхто не побачить, а інший дідок напідпитку, колишній оператор документальних фільмів, тицяв мені два доляри, виправдовуючись, що більше не має. Я ще тоді думав послати його, але стримався.

Ну, а нашого Джона–молодшого дідусь Ніро найбільше нажахав у «Грі в хованки». Впісюється, але дивиться. Малий любить страшні казки. Але що казати, коли він навіть «Таксиста» дивиться, хоч, як на мене, йому ще рано таке дивитися… А оте впісювання — то у нього просто якась хвороба, Інка каже, що то навіть не енурез, вона якось називала, але я забув.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Дерева на дахах»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Дерева на дахах» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


libcat.ru: книга без обложки
Олександр Мар'ямов
Олександр Вільчинський - Льодовик
Олександр Вільчинський
Олександр Вільчинський - Криївка
Олександр Вільчинський
Олександр Вільчинський - Останній герой
Олександр Вільчинський
Олександр Дюма - Три мушкетери
Олександр Дюма
Олександр Ірванець - Загальний аналіз
Олександр Ірванець
Отзывы о книге «Дерева на дахах»

Обсуждение, отзывы о книге «Дерева на дахах» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x