Пауло Коельо - Одинадцять хвилин

— Я дещо забув: час між запрошенням випити й тим моментом, коли ви йдете з клієнтом, у жодному разі не повинен перевищити сорок п’ять хвилин. У Швейцарії, де повсюди годинники, навіть югослави та бразильці навчаються шанувати розпорядок праці. Пам’ятайте, що я годую своїх дітей на ваші комісійні.

Вона це запам’ятала.

Він подав їй келих мінеральної води з газом та лимоном — цей трунок легко було прийняти за джин із тоніком — і сказав, щоб чекала.

Незабаром кабаре стало наповнюватися народом. Чоловіки заходили, роззиралися навкруги, сідали, кожен окремо, й незабаром до них підходив хтось із закладу; враження було таке, ніби це якесь свято, де всі давно знають одне одного й тепер користуються своїм дозвільним часом, аби відпочити й розважитися після тривалого трудового дня. Щоразу як якийсь чоловік обирав собі котрусь із дівчат, Марія зітхала з полегкістю, хоча починала почувати себе вже значно ліпше.

Можливо тому, що вона все ж таки була у Швейцарії, можливо, тому що була певна: рано чи пізно на неї чекає добра пригода, чоловік і гроші, те, про що вона завжди мріяла. А може, й тому, — вона тепер добре це розуміла, — що сьогодні вперше за багато тижнів вийшла ввечері з дому й прийшла туди, де грала музика й де вряди-годи їй щастило почути португальську мову. Вона щиро розважалася з дівчатами, що були навкруги неї, сміючись, цмулячи фруктовий коктейль, весело розмовляючи.

Жодна з них її не привітала й не побажала успіху в новій професії, але це було нормально, зрештою вона для них конкурент, суперниця в боротьбі за ті самі трофеї. Замість бути пригніченою, вона відчувала гордість — вона змагається, бореться, вона не є особою безпорадною. Вона може, якщо їй захочеться, відчинити двері й піти звідси назавжди, але потім вона згадуватиме, що знайшла в собі мужність прийти сюди, домовлятися та сперечатися про речі, про які в жоден із попередніх моментів свого життя вона не наважилася б і подумати. Вона не є жертвою долі, вона щохвилини собі повторювала: вона свідомо наражає себе на ризик, вона вийшла за свої межі, вона переживає події, які одного дня в мовчанці свого серця, у хвилини, наповнені нудьгою та старістю, згадуватиме з певною тугою, — хоч яким абсурдним це може здатися.

Вона була переконана, що ніхто не підійде до неї і завтра все це здаватиметься їй лише божевільним сном, який вона ніколи більше не зважиться побачити вдруге. До неї нарешті дійшло, що отримати тисячу франків за одну ніч — таке трапляється в житті жінки лише один раз, і для неї буде набагато безпечніше купити зворотного квитка до Бразилії. Щоб швидше згаяти час, вона почала підраховувати, скільки може заробити кожна з цих дівчат. Якщо вона матиме трьох клієнтів за ніч, то за кожні чотири години матиме більше грошей, аніж вона, Марія, за два місяці роботи в крамниці одягу.

Оце стільки грошей? Зрештою, й вона заробила тисячу франків за одну ніч, але поки що була, певною мірою, початківцем. Хай там як, а заробіток нормальної повії є більшим, набагато більшим, аніж вона зможе отримати, викладаючи французьку мову в себе на батьківщині. Стільки грошей тільки за те, що вона муситиме побути в барі протягом певного часу, потанцювати, розсунути ноги, дочекатися завершального пункту. Навіть розмовляти не обов'язково.

Гроші — причина серйозна, міркувала Марія далі. Але чи все вичерпується грішми? Чи, може, люди, які сюди приходять, клієнти та жінки, ще й знаходять у всьому цьому певну розвагу? Можливо, світ дуже відрізняється від того, про який їй розповідали у школі? Якщо вона користуватиметься презервативом, вона не наражатиметься на жоден ризик, навіть можна не боятися, що її впізнає тут хтось із співвітчизників. Ніхто не приїздить до Женеви, крім людей, — як сказали їй одного разу на курсах французької мови, — які знаходять собі втіху в тому, щоб відвідувати банки. Але бразильці, у своїй більшості, більше полюбляють відвідувати крамниці, переважно в Маямі або в Парижі. Триста франків за день, п’ять днів у тижні.

Ціле багатство! Що ж ці дівчата досі тут роблять, якщо за один місяць кожна може зібрати грошей досить, аби купити будинок для своєї матері? Чи, може, вони працюють тут зовсім недовго?

Чи — і Марія злякалася власного запитання, — чи вони почувають себе тут добре?

Їй знову захотілося випити — шампанське вельми допомогло їй учора.

— Хочете чогось випити?

Перед нею стояв чоловік віком років тридцяти, в уніформі авіаційної компанії.