Лариса Денисенко - Відлуння - від загиблого діда до померлого

Здесь есть возможность читать онлайн «Лариса Денисенко - Відлуння - від загиблого діда до померлого» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2012, ISBN: 2012, Издательство: Клуб Сімейного Дозвілля, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Відлуння: від загиблого діда до померлого: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Відлуння: від загиблого діда до померлого»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Донедавна Марта фон Вайхен пишалася своїм корінням: її предок поляг смертю хоробрих під час Другої світової війни й похований десь під Житомиром. Аж раптом дівчина дізнається, що вона – нащадок нациста, який доживав свій вік у божевільні, граючись у єврея. Відлуння минулого кличе її до України, поки її майбутнє блукає вулицями Берліна…

Відлуння: від загиблого діда до померлого — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Відлуння: від загиблого діда до померлого», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Я слухняно набрала смс Манфреду. І навіть отримала відповідь у вигляді знака оклику. От навіщо так оперативно відповідати рідній сестрі, якщо тобі шкода витратити на неї хоча б одну літеру. Ох. Проїхали. Родина. Тітці Ельзе я не телефонувала, довелося б потім усім пояснювати, чому я не повідомила їй про смерть батька. Як це ідіотично звучить. Смерть батька Ельзе. Добре, що цей дід – не батько мами, я б померла від спроби пояснень.

Ханне я нічого не повідомляла. Ханне – моя подруга. Зараз вона відпочивала в Туреччині, і, навіть незважаючи на те що відпочинок гармонізує її думки, а легенький бриз та муркотіння турецьких чоловіків, наче музика Моцарта, тішать їй вуха, не думаю, що вона б ґречно пораділа за Манфреда. Бо свого часу Манфред її покинув. У неї є спеціальна лакована чорна скринька, де вона зберігає його прощальну записку для того, щоб ніколи не забувати, які мерзотники живуть у Всесвіті. А на фотель-гойдалку, який Манфред сконструював та виготовив спеціально для неї, вона наліпила шпичаки та цвяхи. Відтепер відпочивати на фотелі можуть хіба що йоги, для Ханне цей фотель є символом того, як будь-яка гарна та комфортна річ, людина чи почуття з часом можуть перетворитися на тортури. Цього року Ханне хотіла віднести фотель на виставку «Розбиті серця», але потім вирішила, що не треба розповідати світові про те, який Манфред негідник, одночасно популяризуючи його як митця. Манфреда Ханне зве «мій персональний Гітлер», тому було б дивно, якби вона потішилася з того, що він виборов приз. На його день народження Ханне передала через мене антикварний ніж. Дорогий та вишуканий. «Можливо, він колись вирішить себе вбити, і я буду рада, якщо він зробить це саме моїм ножем», – сказала вона мені.

Мати ж вміє створювати ідеалістичний світ, у якому ніхто нікого не кидає, всі одне одного люблять та вміють позбуватися своїх образ, як італійці старих меблів під Новий рік – заради загальнолюдських цінностей. Якби мати була в раю саме тоді, коли Єва заяблучувала Адама, їй вдалося б усе владнати з Богом по-родинному, і невідомо, хто б народжував у муках. У материному світі Ханне радіє за Манфреда, а Манфред ніколи не кидав Ханне і не називає її хтивою хвойдою, а вона його – хтивим мерзотником. Утім, треба віддати мамі належне, сама вона поводиться так, наче її ніхто і ніколи не ображав, не зраджував і не підставляв.

Троль замріяно сидів біля дідового пакунка. Здавалося, що він дихає з присвистом. Насправді то він тонесенько скавулів. Зазіхав на капелюх з пасмами. «Трольку, навіть і не думай, малий», – попередила я. Троль вивернув вуха в мій бік і кинув брунатним оком. Думати про капелюха зі смачненькими пасмами він не припинив, але зробив вигляд, що моя думка його цікавить. У собак таке чудово виходить. Треба повчитися. Я взяла пакунок та заховала його до шафи батька. Троль продемонстрував мені, що такої поведінки особисто він не схвалює, про це свідчив вираз його довгоносої лікарської пики. Такси схожі на лікарів, аптекарів та повірених. Треба було назвати його Олаф. Або просто – Кох.

Знову мобільний. «Марто, ну і де ти?» Агата. «Привіт, удома. Пильную кактуси, Троля та пакунок від твого чоловіка». – «Він тобі що, припхав хом’яків чи черв’яків?» – «Ні. Капелюх та папери». – «То чого ти їх пильнуєш? Вони не розповзуться. Олаф сказав, що ти прийдеш до нас у клуб! Мені цікаво, чому я досі тебе тут не бачу». – «Мені треба поговорити з Дереком». – «Ось воно як… Дереком. Ок. Тоді задзвоню тобі пізніше. Олаф сказав, що ти не в кращій формі. Май на увазі, ми тут ще довго будемо».

Час було телефонувати Дерекові. Скільки тягнути? Це так нерозумно, телефонувати чоловікові, для якого ти, радше за все, нічого не важиш, і розповідати про те, що твій загиблий дід помер учора в закладі для слабких на розум, залишивши родині у спадок капелюха з пасмами та записи на псевдоівриті.

Так дивно вимірювати проживання з чоловіком – з моменту знайомства з ним до розлуки. За цим виміром я живу з Дереком Ромбергом три роки. Я продовжую з ним, ним жити. На відміну від нього. Ми познайомилися під час наукової конференції у Відні, де він жив. А я тоді жила з Оскаром. У Берліні. З Оскаром я перебувала у так званому гостьовому шлюбі і більшість своїх сил витрачала на те, щоб вмовити його не змінювати формат наших стосунків, він хотів, щоб я переїхала до нього. Мав гачкоподібну психологію, постійно потребував гачків, наживки для цих гачків та здобичі для цих наживок. Я помітила, що такі чоловіки обирають краватки з ромбами або вертикальними смугами. Зрештою, вони обов’язково надають перевагу саме краваткам.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Відлуння: від загиблого діда до померлого»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Відлуння: від загиблого діда до померлого» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Відлуння: від загиблого діда до померлого»

Обсуждение, отзывы о книге «Відлуння: від загиблого діда до померлого» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x