Олесь Ульяненко - Ангели помсти

Другий день після свят. Холодно і вітер. Голим асфальтом, із залисинами снігу, вітер гонить різнокольорові кульки, серпантин плутається за парканом. Таня сиділа в жовтому «фольксвагені», прямо перед входом у банк, з незмінним рюкзаком на спині, одягнена в червоний замшевий костюм чоловічого крою, зелену в’язану шапочку. Ноги у Тані холодні. Хоча одягнені у першокласні німецькі черевики «унісекс» на товстих підборах. Вона повільно рахувала, майже байдуже, якби не блиск в очах, то напевне б видалося, що вона рахує птахів, які чорним лахміттям висіли над містом. Вона навіть бачила Боба, який повільно відходив десь на підлозі. Він майже півдоби сидів у морозильнику. Шоста ранку. Охорона або випила, або сонна. Боб виповз у коридор, ледь рухаючи змерзлими кінцівками, відчуваючи, що серце ледь-ледь теліпається у грудній клітці. Він зрозумів, що сили його покинули і принаймні півгодини треба відлежатися, щоб прийти до пам’яті. Цього ані він, ані Макнамара не врахували. І він втратив свідомість; зараз йому снилася Таня. Дівчина у цьому сні була привітною і майже подібною до нього, чого це так, Боб не міг сказати, та, напевне, й не хотів. Йому приємно було бачити таку Таню. У цьому сні вона була невагомою. Він сидів з Танею на крутому березі глибокої синьої чистої річки, із золотими косами піску, і відчував її дивні запахи: лимона і бергамоту. Потім усе змінилося, стало якимсь неприємним, і він уже бачив себе одного на кручі чорного кольору, а на іншій, дуже подібній, на тому березі сиділа Таня. Вона чомусь у великих окулярах, такі носила його мати. Таня ворушила губами. Пізніше, коли налетіли птахи, хвостаті, червоні, зелені, сині, заповнивши прірву між ними, він зрозумів, як тяжко і сумно йому без Тані. А коли прийшов до тями, то побачив під собою калюжу води, його била дрож, а на поверх хтось підіймався.

Макнамара і Руді сиділи у новенькій «копійці», купленій за три області звідси майже за копійки. Макнамара запихався попкорном, жлуктив пепсі-колу і не переставав смикати плечем. Авто стояло з того боку будівлі. Руді мовчав і нервово мацав руками, з батьківською турботою, термос з гарячим чаєм.

– Треба було починати до празників, – нудив Макнамара.

– Тебе ніхто не заставляв, – Руді вдивлявся у вентиляційне вікно, занадто вузьке, щоб пропустити навіть Боба. Руді грів руки об термоса.

Таня подивилася на годинник, рівно видихнула і поклала рюкзачок на коліна. Очі нерухомо і мертво дивилися на трасу. Зараз вона повертала собі місто і місце. Вона взяла сотовий і подзвонила. Говорила впевнено і спокійно. Потім дістала з рюкзака пістолет, облизнула губи і приготувалася виходити.

Охоронник побачив лише мокру калюжу. Він подивився на стелю, вилаявся і передав по рації, що то вода, протікає дах. Звідти гигикнуло.

– Це у тебе з-за Людки протікає дах, Базіль.

– Та пішов ти, – охоронник пішов і повернувся з ганчіркою. Очі у нього були осовіло-червоні, а руки дрібно тремтіли. Охоронець, витираючи ганчіркою підлогу, натрапив на слід. Вода тягнулась якось дивно до сусідньої кімнати. Він протер і там, трохи подивувавшись. Двері зачинені, а відчиняти йому не велено. Нічого особливого більше він не знайшов, а тому спустився вниз. Там вони засіли з приятелем за преферанс. Боб у той час мокрів під кнопками сигналізації. Він дочекався, коли піт пройняв усе тіло, і повільно ковзнув до велетенського сейфа. Розумів, що не вкладається у відведений час.

Таня сиділа й чекала, наче сама смерть прийшла до неї, звісивши ноги на капоті. Банк відкривався о десятій. Їй відповіли, що на свята він працюватиме з дванадцятої.

– Ідіоти, – вилаялася Таня.

Вона поправила шапочку, взяла пістолет у руку, зважила, примружила око і показала язик у дзеркало. Не ховаючи зброї, перетнула трасу, обметену снігом, голу і чорну. Таня натиснула на кнопку дзвоника, потім ще раз. Нарешті відповіли:

– Банк зачинено.

– Мене поранено. Викличте «швидку» і міліцію, – сказала вона.

В опухлу пику охоронника ткнувся кольт сорок п’ятого калібру. Він відкопилив губу.

– Заткни харю, мурло, – Таня садонула у пах охоронника. Удар по потилиці осадив його на підлогу. Другий, розсипаючи карти і закуски, кинувся навперейми, але куля відкинула його до стіни. Він сповз червоною густою плямою на підлогу.

– Бля, за шо-о… – останнє, що видав він.

Боб зібрав акуратно гроші до сумки. Повернувся на третій поверх через вентиляційну віддушину, але прохід надвір виявився замалим. Пройшла лише сумка. Боб зрозумів, що застряг і це кінець. Він сів, карикатурно згорбившись біля отвору, і чекав, а перед очима пливли рожеві й зелені кола, коли почув ґвалт і глухі удари пострілів. Він відчинив двері, спустився на другий поверх і побачив Тетяну з кольтом у руках.