Андрій Кокотюха - Зоопарк, або Діти до 16

«Хорошист» — той, хто вчиться не менше, ніж на «чотири» (4). Можуть бути «п'ятірки», але в основному цей учень знає всі предмети на «добре» («хорошо»).

«Фізрук» — вчитель фізкультури в школах, формально такі педагоги називалися не вчителями, а «керівниками фізичної підготовки» («руководителями физической подготовки»).

«…либу затягнула» — посміхнулася.

«Фестивальний» — бісквітний торт із масляним кремом, вироблявся і продавався переважно в Києві. Вважався дефіцитним, але все ж таки потрапляв на прилавки частіше, ніж «Київський» і «Дніпровський». Торт «Фестивальний» вважався в 80-ті роки минулого століття пристойним десертом святкового столу, гіршим за «Київський», але кращим за «Празький».

«…збірник італійців» — записаний на магнітофонну касету збірник пісень популярних співаків італійської естради, пік моди на яку в СРСР припав саме на середину 80-х років. Серед них — Адріано Челентано, Тото Кутуньо, Джанні Моранді, «Ріккі&Повері», Альбано і Раміна Пауер, Рікардо Фольї, Пуппо.

«Загранка» — закордонні рейси, в які ходили моряки радянського цивільного флоту. Робота вважалася престижною через можливість купувати закордонні речі й мати вдома іноземну валюту.

«…на Анжеліку» — цикл французьких фільмів, знятих у 60-ті роки, за мотивами творів Анн і Серж Голон про авантюрні та любовні пригоди білявої маркізи Анжеліки. В радянському прокаті їх почали показувати наприкінці 70-х років, але основні покази припали на середину 80-х. Через наявність у фільмі любовних сцен, хоча й досить цнотливих, вони мали вікове обмеження «до 16 років». Крім того, у прокаті фільми йшли зі значними купюрами. В актрису Мішель Мерсьє, яка грала Анжеліку, закохувалися підлітки, бачачи в ній жіночий ідеал.

«Порнушні карти» — кустарним способом зроблені карти, на яких були зображені голі жінки в різних позах та з різними формами. Як правило, це перефотографовані чорно-білі картинки, призначені не стільки для гри, скільки для розглядання на уроках. Популярна розвага школярів радянських шкіл — бо інша еротична продукція їм була просто недоступна.

«Літра» — скорочена назва шкільного предмету «література». Аналогічно «фізкультура» скорочувалася як «фізра».

«Воєнка» — скорочена назва предмету «військова підготовка». Його зобов'язані були вчити в радянських школах також і дівчата.

«Основи комуністичної моралі» — предмет, який викладали в радянських школах у 80-ті роки вчителі фізики, літератури, історії, природознавства — словом усі, кому потрібні були додаткові години. Повна назва — «Основи комуністичної моралі і права». З цього предмету навіть існував тоненький підручник, але ніхто до пуття не знав, що тут треба викладати. Тому уроки як правило перетворювалися на обговорення вічної теми «Що таке добре, що таке погано, і чому нас не любить Америка». В старших класах на зміну цьому предметові прийшов предмет «Суспільствознавство». Ефект той самий.

«Сен-Сімон» — діяч Французької буржуазної революції.

«…ясний Арафат» — словосполучення, часто вживане замість відверто непристойного «ясний хер». Перероблене з імені та прізвища відомого політика Ясіра Арафата.

«…наче в Гімлера в „Сімнадцяти миттєвостях весни“» — роль керівника СС Генріха Гімлера в популярному радянському серіалі виконував актор Микола Прокопович. Йому по ролі одягли пенсне, яке постійно блимало скельцями, що підсилювало характеристику цього персонажа і цієї особистості як ката-інтелігента. Відомо, що окуляри — відзнака інтелігентної людини.

«Хай мене пробачить Міністр освіти!» — тут відтворено реальний епізод, котрий мав місце насправді. Вчитель математики з такими словами викинув із класу «двієчника», який не слухав якоїсь там теореми. Його мати написала скаргу, але педрада вирішила не вживати жодних заходів — цього учня ніхто не любив, учителі мали до нього купу претензій. У принципі, цей приклад підтверджує практику застосовування вчителями до учнів у радянських школах фізичної сили під час уроків.

«Четвертак» — радянська купюра вартістю 25 карбованців. Мала фіолетовий колір.

«Сумка-діжка» — настільки модна, наскільки ж незручна сумка у формі діжки на шлейці через плече. З нею заборонялося навіть один час ходити до школи через непристосованість до носіння підручників. Зате не мати її було верхом легковажності.