Євген Положій - Вежі мовчання

— Сьогодні вдень знайшли ще один труп на Хіросімі, — повідомила Євгенія новину, — такий самий, на мотузках. І знаєш, хто це?

— Веня Островський? — зненацька видав свої таємні бажання Радик. Дійсно, якби Веню раптом убили, проблем у нього стало б у два рази менше: документи можна знищити, а гроші — продовжити витрачати.

— Ні, не Веня, — Женя здивовано посміхнулася й уважно подивилася на Рада. — Начальник зовнішньоекономічних зв’язків заводу імені Кибальчича Ігор Букреєв.

Радик ніколи не займався сексом з вагітними жінками.

Коли його колишня дружина, з якою він офіційно розлучився трохи більше трьох років тому, носила плід, він не доторкався до неї й пальцем — лікарі не дозволяли. Та й вона сама була категорично проти — боялася. Всі інші жінки, з якими спав Родіон до цього часу, вагітними не були. Або, принаймні, він про це нічого не знав. І він їх не кохав, це цілком очевидно. А Женя була вагітна, і він кохав її — дві ці обставини робили його очікування дуже неспокійним. Чи кохав він свою колишню дружину? Так, на початку їхнього знайомства, до заміжжя — безумовно. А потім — ні, як відрізало. Чому? Він не знав. А може, я й не кохав її ніколи, запитував інколи він себе, якщо так негарно потім вийшло? Може, це мені здалося? Він взагалі погано розбирався в почуттях, особливо у власних. Просто, коли вони почали жити разом, йому багато чого не подобалося: постійне безладдя у квартирі, алкоголь, неврівноваженість, скандали. Він натурою був людина спокійна, мовчазна і не любив, коли його вдома довбуть дурними запитаннями. Історії з невдалими вагітностями добили їхні стосунки остаточно. А потім він спав тільки з повіями: недешево, зате й не сердито.

Але ж тепер він знав, що все це в минулому.

Квартиру він знайшов за номером телефона агентства, який дала Женя. Довелося їхати на таксі кудись у спальний район, підійматися на шостий поверх обдертим та обісцяним під’їздом — ліфт, звичайно ж, не працював. У дверях його зустріла бабка-кульбабка.

— Двісті п’ятдесят гривень.

— Скільки? — здивувався він.

— Двісті п’ятдесят. Та це ще й не дорого. Постіль он там, у шафі. Індивідуальне опалення, кондиціонер, холодильник, телевізор сорок каналів показує!

— Я ж не телевізор сюди дивитися прийшов!

— А мені немає різниці! — зауважила бабка-кульбабка, і Радик подумав, що дійсно, сперечатися нема чого, і віддав п’ятдесят доларів, хоча це за курсом було трохи більше названої ціни. — Це вам на кефір!

— Дякую, не п’ю кефіру. Але й здачі в мене немає.

Квартира Радику не сподобалася, але не стільки інтер’єром, скільки загальним настроєм, можливо, навіть більше уявлюваним, ніж дійсним. Власне, нічого такого, що говорило б про непристойність даного місця випадкових побачень, в очі так відразу й не впадало, поки він не звернув уваги на вульгарну фотографію в рамці над диваном: напівоголена блондинка, а внизу підпис: «Нічний клуб „Янголи“».

— Це ваша донька? — запитав він, зображуючи мораліста.

Бабця похмуро глянула на нього з-під лоба, але промовчала.

— Чи внучка?

— Це мій чоловік! — раптом уїдливо пожартувала стара. — Після операції з пересадки нирок. Чого прив’язався? Бери ключі — і я пішла! Закінчите — подзвониш.

Радик і сам не зрозумів, навіщо хотів скривдити бабку-кульбабку. Напевно, це від нервів. Покрутивши у руках страшні папери Островського, — він усе ще сумнівався, показувати їх Жені чи ні, — ліг на диван і увімкнув телевізор на якийсь музичний канал. Так, це правда, він раніше ніколи не займався сексом з вагітними жінками. І цілком можливо, що ніколи нікого не кохав. Але тепер обставини складалися інакше, і ця незнайома ситуація змушувала його сумніватися в кожній своїй дії. Він хотів Женю дуже сильно. Із самого ранку від самої думки про неї у нього виникала ерекція, таке траплялося хіба що в юні роки — такий потяг, таке бажання, — і він не знав, як із цим тепер упоратися. Так само, як не знав, що робитиме, коли вона прийде, як це повинно відбутися, чи повинен він стримувати себе, щоб не нашкодити майбутній дитині й Жені, — словом, тисячі питань змішувалися з його очікуванням, з його гарячим диханням, з його почуттям, з його любов’ю. І коли двері нарешті відчинилися, він узяв її на руки, поклав на диван, роздягнув, провів язиком по смаглявій, атласній, як у дитини, шкірі від самого низу живота до її рота і, перемагаючи спокусу відразу вилитися, увійшов у неї, тремтячи з нетерпіння. Вона теж уже була вся волога, нетерпляча, вона хотіла його, і він з насолодою вдихав її запах і поринав у блаженство, падав каменем у її очі, у цей величезний океан, де, розімлівши, гойдався на підступних хвилях, заколисуючи всі свої тривоги й страхи. Він практично помер у той самий момент. Так, принаймні, йому здалося. Я пропав, подумав він, я пропав назавжди.