Володимир Лис - Графиня

Здесь есть возможность читать онлайн «Володимир Лис - Графиня» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Луцьк, Год выпуска: 2010, ISBN: 2010, Издательство: ПВД «Твердиня», Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Графиня: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Графиня»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Роман «Графиня» відомого письменника з Волині — майстерне поєднання захоплюючого сюжету, драматичних колізій людського життя і тонкого психологізму, віртуозне переплетіння реального й містичного. У нашу добу — цілком автоматизованого і комп'ютеризованого 1998-го року — хтось намагається відтворити загадкові події, які відбувалися у волинському містечку Густий Луг року Божого 1762-го. Але чи вдасться це йому і чи можливо взагалі реконструювати час?..
Вічність і нерозривність часоплину з його історичними колізіями, проблемами і таємницями, з його особливими колоритом і ароматом, проходять через весь роман, через образи головного героя, провінційного вчителя і художника Платона, його учениці, відомої художниці, інших персонажів, зокрема таємничого убивці собак, проповідника «Природного Євангелія» і ще таємничішої «білої графині» Венцеслави, єдиний портрет якої зберігається в місцевому музеї.
Роздуми про сенс життя, болісні пошуки цього сенсу, моральний і мистецький вибір, складні, але глибокі почуття головних героїв, які вони намагаються приховувати, — все це створює яскраве поліфонічне тло твору.

Графиня — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Графиня», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

«Чи дістанусь я нарешті до своєї оселі?» — подумав я і раптом зрозумів, що мені не хочеться йти додому, а хочеться, аби цей будинок, в якому я жив третій рік, відсунувся від мене, аби мій шлях тривав далі й далі, хай навіть нескінченно.

То було дивне відчуття, пізніше я подумав, що передчував зустріч з Олесею, котра чекала мене біля мого під’їзду.

— Ви? — я справді страшенно здивувався, коли вона виринула переді мною.

— Я, — сказала вона. — Я, пане Віталію. Ви здивовані?

— Так, бо власне… — я поглянув і побачив, що її обличчя якесь аж перекошене — від страху, відчаю, ще чогось, дивно перемішаного. — Що трапилося, Олесю?

— Ви були з нею? — Олеся заглянула у вічі, голос її затремтів.

— З нею? З ким? — тієї миті я наче справді забув, звідки повертаюся.

— Я не знаю, як її звати насправді, — сказала Олеся. — Але знаю, що ця жінка дуже недобра. Бережіться її, пане Віталію.

— Заспокойся, — я взяв її за руки — холодні, як лід, та вона відразу їх висмикнула.

Вона відступила від мене — крок, другий, відвернулася. Я не знав, що казати. Звідки вона дізналася про мою зустріч з Венцеславою? Сказала сама Венцеслава? Вона стежила за мною? Гм, невже її почуття до мене зайшли так далеко?

— Я знаю, ви мені не повірите, — сказала Олеся тихо, хрипко, наче боялася, що нас хтось почує. — Можливо, ви й маєте рацію, що не повірите. Саме так — ви будете щасливі, коли не повірите дурній дівчині, книжковому черв’яку, дурепі, яка вас чекала…

Вона рвучко повернулася і швидко пішла. Далі побігла. Ось уже її поглинув пізній, ще досить холодний березневий вечір. Я постояв ще трохи і відчинив двері до під’їзду. І вже підіймаючись сходинами, раптом почув тихий сміх. Я спинився, і сміх стих. Почулося? «Я ж не винен, що вона в мене закохана», — подумав я про Олесю і став підійматися сходами далі. Сміху не було чути. Та мене мов обсипало приском. Голос… Голос належав Олесі. Так одного разу вона засміялася, коли я на каві розповів їй анекдот.

Удома я чомусь відчув, що мені не хочеться вмикати світло, не хочеться роздягатися. Я довго сидів у кріслі, огорнутий темрявою. Поступово до мене верталися чари сьогоднішнього вечора. Спочатку я наче знову опинився в тому залі, де ми сиділи з Венцеславою. Я побачив її зовсім поруч, насолоджувався порухом її вуст, хоч і не чув, що вона каже. Мені страшенно захотілося, аби цей вечір повернувся. Або швидше настав ранок. Так, я не зможу заснути. Не зможу. Може, встати і пройтися містом? Нехай, віднині я не боюся ночі. «Не боюся ночі», — повторив я подумки.

І тут я знову почув тихий Олесин сміх. Він залунав зовсім поруч, та майже відразу став даленіти. За якийсь десяток секунд він зовсім розтав у темряві. І тут я відчув, що я страшенно стомлений і ось-ось засну прямо в кріслі.

XXIII

— Пане управителю, хтось приїхав до маєтку, — сказав мій слуга Лаврін.

Я виглянув у вікно і побачив, як спинилася карета біля воріт, як з неї виходить високий чоловік в елегантному чорному пальті. У мене ще добрий зір, я здатен угледіти качку, яка летить на чималій висоті під хмарою, принаймні за версту від місця засідки, а тут до воріт було якихось півсотні метрів. Тож, виглянувши у вікно, я впізнав… Так, я впізнав чоловіка, який вийшов із карети, смикнув за борти піджака, і, не чекаючи лакея, сам відчинив ворота, що вели до палацу. У свої володіння вступав, повернувшись із далеких мандрів — аж із-за океану, граф Едвард Ловига. Постарілий, вже не такий стрункий, як колись, але він, той самий, він, мій пан…

Як і належало, я кинувся йому назустріч. Я припав до його руки. Рука пахла духами і ще чимось незнаним, начеб запахом моря; я раз був біля моря, бачив, як котяться морські хвилі, а зараз намагався не думати, що чекає мене далі.

— Як я радий, ваша милість, — кажу я. — Радий, що ви щасливо повернулися.

— Бачу, — сміється граф. — Ти весь аж трусишся з радості. Сподіваюся, що мій маєток цілий, що ти не розорив його зовсім?

— Що ви, що ви, ваша милість, — шепчу я.

Ми вирушаємо до маєтку — граф попереду, як і належить, я позаду. «Стільки років сподівань, стільки надій, і все марно», — думаю я. Авжеж, я сподівався, що він таки не повернеться. А він лише постарів, посіяв у густу чорну шевелюру сиві волосини й повернувся. Виник бозна з якої безвісти через цілих вісімнадцять років. Що він робив і де був, чому його не поглинуло море, не вбили індіанці у тій далекій, загадковій, небезпечній Америці? Я знаю, я вже відчуваю, що ми крок за кроком наближаємося до біди, до моєї загибелі, до чогось страшного і дикого, до кінця світу, і як уникнути всього цього, не знаю, не знаю, не зна…

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Графиня»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Графиня» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Володимир Лис - І прибуде суддя
Володимир Лис
Володимир Лис - Іван і Чорна Пантера
Володимир Лис
Володимир Лис - Камінь посеред саду
Володимир Лис
Володимир Лис - Маска
Володимир Лис
Володимир Лис - Острів Сильвестра
Володимир Лис
Володимир Лис - Століття Якова
Володимир Лис
Володимир Ричка - Володимир Мономах
Володимир Ричка
Володимир Лис - Обітниця
Володимир Лис
Володимир Лис - В’язні зеленої дачі
Володимир Лис
Володимир Лис - Стара холера
Володимир Лис
Отзывы о книге «Графиня»

Обсуждение, отзывы о книге «Графиня» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x