Андрій Курков - Бікфордів світ

«Сковорідки» чутно не було.

– Нічого, – сам себе заспокоїв Кортецький, – заговорить, ще й як заговорить.

Вони підтягли пліт до води й зіпхнули його з берега. Пліт був досить великим, метрів два завдовжки й завширшки. Два шари соснових стовбурів було з'єднано один з одним поперечками.

Андрій переніс увесь вміст розламаного візка на пліт і сам ступив на його хистку поверхню. «Капітан» теж зайшов на пліт, невпевнено ступаючи своєю дерев'яною ногою. Андрій почекав, поки Кортецький всядеться, влаштується зручніше. Потім, упершись ногою в берег, відштовхнувся, й поплив їхній пліт униз за течією.

На товсту гілку кедра, поряд зі «сковорідкою», опустився довгоносий лісовий птах. Опустився і з цікавістю подивився вниз, на річку, по якій відпливав дивний дерев'яний квадрат, а на квадраті сиділи якісь живі істоти.

Раптом із чорного круглого предмета, що висів на дереві, донеслося шипіння.

«Прослухайте сигнали точного часу, – заговорив голос, який прорвався крізь шипіння, – і звірте ваші календарі: в Москві, Ленінграді, Києві – 1960 рік, зима. У Пермі, Норильську, Магнітогорську – 1956 рік, зима. В Усть-Ілімі, Воркуті, Анадирі – 1951 рік, зима. Прослухайте повідомлення для Усть-Іліма, Воркути, Анадира. Новини культури. Роль Гамлета в підготовлюваній зараз новій постановці Чуваського академічного театру доручено молодому акторові Нестору Виноградову. Виноградов у минулому – свинопас. Гарячий потяг до мистецтва привів його десять років тому із села Тіуші в театр. Його було прийнято в театральну студію Чуваського драматичного театру, й дуже скоро він висунувся в ролі Максима в національній чуваській п'єсі «Илханнє іах». Він потім навчався в Москві в Театральному інституті на драматичному відділенні по класу Сушкевича. Повернувшись на сцену Чуваського академічного театру, Виноградов створив ряд яскравих образів: Айдара з однойменної п'єси Оспова, Костя-капітана з «Аристократів». У нинішньому сезоні Виноградов виступає також у ролі Платона Кречета.

Прослухайте спеціальне повідомлення для всіх територій Радянського Союзу: скоро відбудеться перший тираж розіграшу Державної двопроцентної позики 1948 року. Буде розіграно 918 тисяч виграшів на суму 447 мільйонів карбованців. Тираж відбудеться в Москві, в Колонному залі Будинку спілок».

– Дивися! Що це?! – вигукнув інвалід, показуючи рукою на здоровенну рибу, яка, лежачи на боці, відчайдушно била хвостом по воді, намагаючись пливти проти течії, але оскільки сили були нерівні, вона просто стояла на місці.

– Риба, – здивовано видихнув Андрій. – Хвора, напевно…

Інвалід не розуміючи хитнув головою, мовляв, «отакої!».

Течія швидко віднесла їх далі, й риба залишилася десь позаду, вже за закрутом.

Сонце криваво-червоним пузирем нависло над землею, і видно було, що воно безсиле зробити що-небудь для життя внизу.

Андрій із цікавістю дивився на береги, що бігли обабіч, і на сопки, у бік яких вони пливли.

– Мокро все-таки! – скрививши губи, сказав Кортецький. – А знаєш, чого ми не зробили?!

– Чого?

– Ні жердини, ні весла в нас немає, – спокійно, немов і не дуже жалкуючи про це, мовив інвалід. – Плистимо, поки в берег не вткнемося.

Вода плескалася, застрибувала на пліт, обливала чоботи.

Андрій дбайливо тримав на колінах останню «сковорідку», і здавалося йому, що вона зігріває його, здавалося, що від неї, мов од слабкого сонця, яке згасає, йде останнє прощальне тепло.

– Дивись! – знову скрикнув капітан.

Андрій повернув голову і побачив, на що хотів звернути його увагу інвалід: повз них униз за течією так само на боці нерухомо пропливла та ж сама здоровенна риба.

– Здохла! – незадоволено мовив капітан. – Була б вона людиною, я б їй сказав: «Дурна! Пливи за течією, інакше каюк!»

Сонце ще більше потемніло й було тепер темно-червоним. Воно набрякало важкою краплею над недалеким горизонтом і ось-ось готове було «капнути», щоб ураз потемніло й похолоднішало.

Лісовий птах, напившись води, перелетів на протилежний берег і в пошуках їжі забрався у високу траву.

День готувався до зустрічі з ніччю.

Лісосмуги та просіки так часто змінювали одна одну, що у Харитонова виникла думка про організоване суворо по-військовому покриття земної поверхні. Починаючи з неплодоносних садів, усе носило на собі сліди діяльності військової людини, яка неначе стояла над цією землею і, суворо дивлячись собі під ноги, віддавала короткі накази молодшим за званням і решті населення: «Тут вирубати! Тут посадити! Тут обнести огорожею!» Результати були вражаючі. Харитонов не міг уявити собі, скільки людей треба було зібрати, щоб вони змогли прорубати ці нескінченні просіки та кудись вивезти деревину. Хоча, коли він згадував про розміри своєї Батьківщини, відповідь з'являлася мовби сама по собі: у великій країні має бути багато жителів, готових за наказом Батьківщини на будь-які справи.