Андрій Курков - Бікфордів світ

Дійшовши до чергового розпуття, вони притишили ходу через жінок, які заполонили простір.

Спереду донісся чоловічий голос, посилений і спотворений рупором: «По чотири, по чотири шикуйтесь і проходьте. За загорожею чекайте!..»

Незабаром вони опинилися перед загорожею – пофарбованим переставним парканчиком, за яким на білому коні в білій шинелі сидів невисокий чоловік із гучномовцем у руках.

– Підстроюйтеся до колони! – командував він. – Жінка у ватяних штанях, ви ж бачите, що попереду вас тільки троє! Станьте четвертою! Наступні четверо, швидше, швидше!

Євдокія й Харитонов пірнули в людський струмочок, що утворився, і їх винесло до колони, де чиїсь сильні руки встановили їх у різних шеренгах. Харитонов опинився попереду і збоку.

– Давай поміняємося місцями! – зашепотів він.

– Почекай! – відповіла Євдокія. – Трохи пізніше, коли за нами більше людей буде.

Хвилин через десять Василь і Євдокія стояли поряд, упрохавши одну жінку стати назад.

– Чотирнадцята колона, приготуватися! – прозвучав уже інший чоловічий голос, більш владний і суворий. – І-і-і… лівою!

Колона почала марширувати, а разом із нею слухняно почали марширувати Харитонов і Євдокія. Спершу це було крокування на місці, але буквально через хвилину колона, поки що черепашачою ходою, рушила вперед, із кожним коротким кроком набираючи швидкість і рішучість.

– Ур-р-ра! – пролунав той же суворий голос.

І тут же вся колона вибухнула дзвінкими жіночими голосами, і були чутні в цих криках і стогін, і плач, і нестримна радість.

Харитонов крутив головою на ходу, намагаючись розглянути, повз що вони йдуть.

– Тримайте голову рівно! – прошипіла незнайома жінка, що крокувала справа. – Вам скажуть, коли й куди її повернути.

Він послухався.

Колона вийшла на широку вулицю, де будинки були вже триповерховими, але такими ж похмурими, як і на проспекті Свободи.

– Ур-р-ра! – знову крикнув чоловічий голос.

І знову над колоною вибухнув феєрверк жіночих голосів.

Харитонов не кричав. Було якось незручно своїм низьким голосом приглушати святковий крик.

– Дивися! – не повертаючи голови, зашепотіла Євдокія. – Ліворуч дивися! Мавзолей!

Харитонов глянув скоса і дійсно побачив дивну споруду із забарвлених у чорний колір колод.

– Я там була! – похвалилася пошепки Євдокія.

– А що там?

– Перший партсек нашого міста… – відповіла вона. – А саркофаг-то який красивий! Із кришталю, кажуть. Туди тільки ударників виробництва пускають. Шкода, ти не побачиш…

– Шкода… – пошепки погодився Харитонов.

– Ви замовкнете чи ні?! – знову зашипіла жінка, що йшла праворуч від Харитонова. – Ніякого виховання! Таке свято, а вони!..

Попереду показалася широка площа, вся в білому снігу, немов святковим килимом укрита, за нею височіла багатоповерхова будівля, що нагадувала дзвіницю, тільки без купола і хреста. Колона розміреним кроком вийшла на площу і попрямувала просто до цієї будівлі.

Євдокія спіймала погляд Харитонова й кивнула на балкон третього поверху, де привітно махав рукою чоловік у чорному пальті й такого ж кольору капелюсі. До перил балкона було причеплено три портрети, які Харитонов легко впізнав.

Перед будівлею колона зупинилась і всі зробили легкий уклін.

– Дорогі товариші! – долинув голос чоловіка з балкона. – Поздоровляю вас із сорок другою річницею нашої Великої революції! Відзначаючи наші досягнення, Всесоюзне міністерство трикотажних виробів спеціального призначення нагородило нашу провідну в галузі фабрику почесною грамотою і дозволило їй носити ім'я вождя світового пролетаріату Карла Маркса. Ур-р-ра!

– Ур-р-ра! – задзвеніла жіночими голосами колона.

– Бажаю вам вкладати у вашу працю ще більше віри в наші ідеали, у світле майбутнє неминучого комунізму! Запрошую вас до святкового столу в Будинок культури, а на площу викликається п'ятнадцята колона!

Колона зарухалася, почала розвертатися, при цьому ліві крайні майже стояли на місці, а праві робили широкі кроки. Розвернувшись, колона поступилася місцем наступній колоні, в рядах якої Харитонов, на свій подив, побачив молодого голеного чоловіка. Той теж помітив Харитонова, й вони всміхнулись один одному обережно і ледь запитливо. Харитонов хотів трохи краще розгледіти його, але чотирнадцята колона додала крок, і жінка, що йшла за ним, дуже вдарила чоботом по кісточці, щоб він змінив ногу, яка збилася через неуважність із потрібного кроку.