Андрій Курков - Бікфордів світ

Закінчивши тираду, партсекретар підвівся й простягнув руку голові. Той, видно, в'яло її потиснув, через що Загубін залишився невдоволений і сказав: «Ти мені послуг не роби! Потисни по-нашому, по робітничо-селянському! За одну ж справу страждаємо!!!» Голова ще раз потиснув руку партсекретареві, після чого Загубін кивнув на прощання й вийшов. І тільки тоді голова знову згадав про хлопчиська – випускника районної школи червоних шоферів, що сидів тихенько в кутку. Він пильно подивився на підлітка, зітхнув і несподівано для самого себе всміхнувся, сказавши: «От бачиш, як воно виходить…» – «А що, я й на тракторі вмію», – вимовив хлопчисько. Голова сумно кивнув, думаючи, мабуть, про тільки-но закінчену розмову із Загубіним. «Як звати тебе?» – запитав він, не відриваючи погляду від своїх огрубілих рук, що невміло лежали на столі. «Чижов, Васько…» – відповів хлопчисько. «Орден носити вмієш?» – запитав голова. «Ні», – перелякано відповів Васько. «Спробуєш!» – твердо мовив, як наказав, голова. Потім прийшов викликаний Масленников, приніс свій парадний кітель із орденом Трудового Червоного Прапора. Васька змусили приміряти кітель. Виявився завеликий, але коли кітель не застебнули, а замотали навколо Васька, а поверх іще й ременем притиснули – вийшло нібито й нічого. «Обличчя дуже дитяче!» – з жалем зітхнув Масленников. Голова, кивнувши, погодився. Вирішили, що два дні перед демонстрацією Васько Чижов поживе у Масленникова. Тільки-но вони прийшли додому до орденоносця, на стіл було виставлено пляшку горілки, і почав Масленников Васька «омужичувати». День Васько пив, навіть тоді, коли сам залишився, а Масленников на поле пішов. Як сказав Масленников, так хлопчисько і робив – після кожного «ку-ку» настінного годинника – скляночка горілки. Повернувшись із сівби, Масленников насамперед розглянув при світлі лампи обличчя Васька й залишився задоволений. «Оце діло, добре опух!!! – говорив він. – Ну все, завтра трошки відійдеш, а післязавтра на тракторі на демонстрацію до міста поїдеш!»

Наступного ранку голова у Васька просто розколювалась, але він стійко чекав, коли біль утихомириться, й дочекався-таки до шостої години вечора. Масленников повернувся до десятої і ще раз уважно оглянув обличчя хлопчиська. «Відмінно! Викапаний орденоносець! – заусміхався він. – Просто дивно, як швидко горілка людей дорослими робить!»

Третій день почався зі сходом сонця. Розштовхав Масленников Васька і тут же наказав одягатися. Допоміг одягнути й оправити кітель із орденом, порадив у розмови ні з ким не вступати, а на все відповідати життєствердною білозубою усмішкою. Потім пішли вони разом на МТС. Там стояли, видно, з вечора підфарбовані два трактори – ніби тільки із заводу або з ВДНГ. В одному вже сидів тракторист. «Ну все, Василю-брате, – зітхнувши, напучував Масленников. – Сідай за кермо і за оцим їдь. Куди він їде – туди й ти повертай. Зрозумів?» Василь рішуче кивнув. «А там святам – амба, і нормальною роботою займемося! Буду твоїм наставником!» – сказав Масленников і, відчинивши дверцята кабіни, підсадив хлопчиська. Перший трактор загарчав і, випустивши брудний дим із труби, що височіла перед кабіною на руховій частині, поїхав, розгойдуючись по брудній вибоїстій дорозі, як п'яний мужик. Васько потягнув на себе важіль, і його трактор теж сіпнувся з місця, як кінь, у якого відпустили поводи. А позаду залишився стояти з піднесеною рукою майбутній наставник Васька Чижова – відомий на всю область і навіть, напевно, країну, – орденоносець Масленников. Коли трактори в'їхали в місто, акуратно одягнені пожежники змили водою із шлангів усю грязюку, що пристала по дорозі до машин, і міліціонер у білому кашкеті дав дозвіл на проїзд по центральній вулиці. Ставши частиною святкової колони, що складалася з тисяч людей і десятків різних машин, на кузовах яких було прикріплено різні діаграми та транспаранти, два трактори рухалися дуже повільно. Вася постійно витирав із лоба піт, що виступив од хвилювання, оскільки ввесь час боявся, що трактор, як малооб'їжджений жеребець, візьме раптом і вийде з покори, і тоді він наскочить на трактор, що йде попереду, або, що ще гірше, зачепить цих щасливих святкових трудящих. І тут він побачив із лівого боку високі трибуни, оббиті кумачевою тканиною, а на них якихось людей, що здаються з відстані однаковими й такими, що відрізняються ніби тільки наявністю або відсутністю вусів. Долітав і посилений причепленими до ліхтарних стовпів гучномовцями голос, який раптом оголосив, що за кермом другого трактора сидить знатний механізатор, лауреат Сталінської премії, орденоносець Масленников, який, незважаючи на важкі умови, раніше встановленого терміну закінчив сівбу. І тут руки у Василя затремтіли. До нього виразно донеслися клацання затворів фотоапаратів, націлених на нього, він ловив на собі привітні погляди демонстрантів, які йшли обабіч машини. З великим зусиллям він утримав кермо й утримав себе від несподіваного бажання зупинити машину, вийти і пояснити, що він тут на прохання, а орденоносець Масленников навіть у цей святковий день працює на полях колгоспу, тому що сівбу ще не закінчено, і якщо зараз не працювати допізна, то й не закінчать вони її не те що вчасно, а навіть до літа, бо немає сенсу сіяти влітку – адже не проб'ються колоски крізь сніг, а раніше, ніж випаде сніг, вони не піднімуться… Але утримав він себе від цього, тільки на привітні погляди й руки, що махали йому, відповідав не життєствердною білозубою усмішкою, а збентеженим поглядом червоних від першої у своєму житті п'янки очей. Доїхавши до кінця центральної вулиці, обидва трактори повернули на околичну ґрунтову дорогу, таку ж розмоклу, як і дорога від їхнього села до міста, і поїхали по ній уздовж полів, які поблискували калюжами. Повернулися в колгосп години до третьої. Залишили брудні трактори у дворі МТС. Василь одразу побіг до голови і, поки біг, не міг зрозуміти, чому на нього так дивно озираються доярки, що йдуть із ферми. Забігши до кабінету, він нікого там не побачив і, сівши в куточку, вирішив почекати. Ввечері прокинувся від дотику до руки. Розплющив очі – перед ним стояв, усміхаючись на ввесь рот, голова. «Ну, врятував ти нас! – говорив він. – їй-богу, врятував! Орден можеш уже зняти, а то, чого доброго, рознесуть по окрузі чутку, що в нашому колгоспі вже два орденоносці. А за все корисне, що зробив, – виписав я тобі три трудодні. Отримаєш на складі… – Василь Чижов, слухаючи, сонно кивав. – Кітель віднеси Масленникову і завтра ж виходь на поле, ну тобі про це твій наставник скаже! Ну все, йди!» – І голова нахилився до Чижова і, вколовши його жорсткими вусами, поцілував, через що до наступного ранку хлопчиська переслідував запах тютюну…