Ольга Слоньовська - Дівчинка на кулі

— Танки йдуть на Київ! — побачивши мене, заплакала мама. — Комуняки заворушилися! Оголосили в державі на шість місяців воєнне становище! Навіть наші місцеві обіцяють твоїм «рухівцям», що аж їм язики виваляться до пупа, коли прилюдно посеред села вішати будуть. Завтра-післязавтра можна чекати арештів, а там пересадять і перестріляють усіх, хто за Україну. Оце всі гроші, що в нас є. Бери і якнайшвидше втікай з дитиною за границю. Бо пропадеш! Усі ж твої виступи чули, усі знають, що ти — проти Совдепії, тож, як припече, всі й присвідчать, як ти виступала, що ти говорила!

Мені стало шкода моїх старесеньких до спазмів у горлі.

— Нікуди я не збираюся тікати! Забудьте про таке! Викиньте з голови! Нема чого впадати в паніку. Це кодло всьому народові нічого не зможе зробити!

Тато у відповідь на мої слова приречено махнув рукою й увімкнув телевізор. На екрані вкотре крутили повтор: за столом сиділи гекачепісти й виголошували свої декларації.

— Дивіться, тату, вони самі бояться! Гляньте на їхні обличчя, на пальці Янаєва — вони ж у нього тремтять, аж підскакують! Такі, як ці, ніколи нікого не переможуть, мамо!

— Чому ж тоді всоте по телевізору крутять і крутять їхні виступи? Чому на екрані не з’являється Горбачов?

— Влада в їхніх руках, дитино, тобі треба тікати з Союзу. Інакше — Сибір, тюрма! А нам уже все одно: ми своє відгарували. Не нажилися, а наробилися, як каторжні! Тікай, бо та хвалена перебудова ось-ось закінчиться стріляниною, — вслід за мамою просить тато.

— Хіба що самі постріляються! — кажу аж занадто впевнено, щоб заспокоїти батьків.

Наскільки я тоді була близька до істини, в момент розмови з батьками навіть не підозрювала.

А далі? Ейфорія і радість від проголошення незалежності з плином часу змінилися болем і кривдою, пропали всі гроші на ощадних книжках і в «панчохах», настали неймовірні економічні труднощі, коли по цілих півроку в Україні не платили ні зарплатню, ні пенсію, ні стипендію. Коли за згодою рідних матерів і з причини безвиході та непролазних злиднів у середині дев’яностих років у абортаріях було знищено цілу верству народу! Проте навіть у найважчі хвилини мене ніколи не охоплював відчай. Бог завжди був поруч. Я відчувала, що Він не покидав напризволяще нікого, хіба тих, що самі відштовхували Його руку допомоги. Присутність небесної опіки давала мені силу вижити в нелюдських умовах існування, не впасти духом, не зневіритися, не проміняти місію свого таланту й призначення на сите заробітчанство.

Який шмат життя минув, а здається — бути не може! Так усе швидко минуло! Думаєш: тільки вчора — а воно ого-го коли! Що було зі мною насправді? Пригортала й цілувала мене малою, скривдженою всіма дитиною циганка Нуна? Пригощав морозивом на новорічній ялинці маленький «принц» Вовочка? Цвів посеред зими на пагорбі кущ, а його квіти називалися бутук-і-дудак? І магнолія в міському парку рясно квітувала? Таж стоїть ще напівживе, зовсім дупласте, вже давно не квітуче магнолієве дерево на тому місці, де закоханий однокласник намагався зірвати для мене найкращу квітку!

Чи й нині на кожному кроці оберігає мене напівпрозорий ангел, притискаючи вказівний палець собі до вуст? Яким шостим чуттям в коридорі письменницького санаторію біля старого дзеркала я вперше відчула, як саме творяться справжні вірші?

Буяло-палало-цвіло-осипалося!.. Може, тільки в моїй уяві або у снах? Бо що ж таки було насправді? Лише те, що вибірково залишила у своїх комірках примхлива пам’ять? Чи те, що намережила уява?

Але щось-таки було такого, до чого можна й досі торкнутися, пересвідчитися в його існуванні. Щось набагато важливіше, аніж вифантазуване і вимріяне, — бо стержневе й наріжне. Щось таке, що продовжує нас навіть після нас. І саме тому на цій землі кожен із тих, що вже були, є зараз, будуть колись, — вічний. Вічний у вимірах ніде і всюди, ніколи й завжди, уві сні й наяву.

Сторцувати — ставити вертикально, сторчма ( розм .).

Цьоця — тітка ( діал .).

Нанашка — хресна мати ( діал .).

Струцлик — буханчик ( діал .).

Нендза — тут: погань, негідниця ( діал., лайл .).

Ольдзя — полонізований варіант здрібніло-пестливого імені Ольця.