Пауло Коельйо - Адюльтер

Кубинець ще раз подивився на годинника й сказав, що наш час закінчився. До нього має прийти інший клієнт, і він не хоче, щоб пацієнти зустрічалися в його почекальні. Він підвівся й провів мене до дверей.

— Я не хочу бути грубим, але, будь ласка, більше не намагайтеся зі мною зустрітися. Я сказав вам усе, що мав сказати.

У Біблії написано:

«Однієї ночі, коли Давид підвівся й вийшов на терасу свого будинку, він побачив жінку, яка милася, і вона була дуже гарна. Тоді Давид послав запитати, хто вона така.

І йому відповіли, що це Вірсавія, одружена з Урієм. Тоді Давид послав своїх людей, і вони її привели до нього. Вони залишили їх наодинці, а потім вона повернулася до себе додому. Через певний час вона послала Давидові повідомлення: я вагітна.

Тоді Давид наказав, щоб Урія, вірного йому воїна, послали на битву з дуже небезпечною місією. Він загинув, а Вірсавія стала жити з царем у його палаці».

Давид — великий приклад, ідол поколінь, безстрашний воїн — не тільки вчинив перелюб, а й послав на смерть свого суперника, використавши його вірність і відданість своєму царю.

Я не маю потреби шукати біблійні виправдання ані для перелюбників, ані для вбивць. Але мені пригадалася ця історія, я пам’ятала її від часів навчання в школі — у тій самій школі, де Жакоб і я цілувалися навесні.

Тим поцілункам довелося зачекати п’ятнадцять років, щоб повторитися, і коли вони повторилися, то були зовсім не такими, якими я їх собі уявляла. Вони здалися мені брудними, егоїстичними, брутальними. Але я все одно мріяла, щоб вони повторилися знову і якомога скоріш. За п’ятнадцять днів я й Жакоб зустрілися чотири рази. Нервозність потроху минула. У нас були й нормальні, природні взаємини, але були й неконвенційні. Я досі не реалізувала свою фантазію зв’язати його й примусити цілувати мою пуцьку, доки я переживу стільки оргазмів, що більше не зможу витримати, але сподівалася, що мені це вдасться.

Поступово Маріанна втратила будь-яке значення для мене. Я знову була з її чоловіком, і вона мені анітрохи не заважала бути з ним. Я, звичайно, не хотіла, щоб вона нас викрила й надумала розлучитися з Жакобом, бо завдяки її існуванню я мала втіху володіти коханцем, не відмовляючись від того, що я здобула з такими зусиллями: дітей, чоловіка, роботи й дому.

Що ж мені робити з кокаїном, який досі в мене зберігається й може бути знайдений у будь-яку мить? Я витратила на нього багато грошей. Але не можу наважитися знову продати його. Це був би хибний крок. Я заприсягнулася ніколи не вживати його. Я могла б подарувати наркотик тим людям, що, я знаю, застосовують його, але не хочу зашкодити своїй репутації, а ще гірше, як вони запитають потім, чи можу я роздобути ще.

Реалізувавши свою мрію лягти до ліжка з Жакобом, я зійшла на вершину своїх мрій, звідки швидко скотилася до реальності. Я відкрила, що хоч і вважаю це коханням, насправді відчуваю лише пристрасть, яка може закінчитися в будь-яку мить. І я зовсім не маю наміру утримувати її. Я здійснила свою авантюру, здобула втіху від порушення шлюбної вірності, пережила новий сексуальний досвід, спізнала радість. І при цьому не зазнала жодних докорів сумління. Я зробила собі подарунок, на який заслуговувала після стількох років бездоганної поведінки.

Я перебувала в мирі із собою. Принаймні до сьогодні.

Після багатьох днів, коли мені добре спалося, я відчула, як дракон підіймається з безодні, де він досі спочивав.

У чім полягала моя проблема — у мені чи в близькому Різдві? У цю пору я почуваюся найбільш пригніченою — і йдеться не про гормональний безлад чи відсутність певних хімічних компонентів в організмі. Я задоволена тим, що в Женеві це свято не збурює скандалів, як в інших краях. Одного разу мені довелося провести свята кінця року в Нью-Йорку. Повсюди горіло світло, були прикраси, вуличні хороводи, декоровані вітрини, олені, дзвони, клапті штучного снігу, дерева, обвішані кульками всіх кольорів і розмірів, усмішки, які поприлипали до всіх облич… І я з абсолютною переконаністю вважала себе відхиленням, не сумнівалася в тому, що я одна почуваюся тут абсолютно чужою. Хоч я ніколи не вживала ЛСД, я відчувала, що мені потрібна принаймні потрійна доза, аби я змогла побачити всі ті кольори.

Єдине, що ми маємо тут, то це деякі рекламні заклики на головній вулиці, либонь, через присутність туристів. («Купуйте! Привезіть щось зі Швейцарії для своїх дітей!») Але я ще там не була, тому маю дивне відчуття, що Різдва в нас не було й не буде. Ніде поблизу немає жодного Діда Мороза, який би нам нагадував, що ми повинні почуватися щасливими протягом усього грудня.