Пауло Коельйо - Адюльтер

Ми ніколи не сварилися через ревнощі, і я вважала, що це добре, але з того весняного ранку підозрювала, що така поведінка свідчить про відсутність кохання з обох сторін.

Я доклала зусиль, щоб більше про це не думати.

Протягом тижня завжди, повертаючись із роботи, я щось купувала на Рю-дю-Рон. Нічого такого, що мене дуже цікавило б, але принаймні я відчувала, що якось змінюю своє життя, потребуючи якусь річ, що її раніше не потребувала. Дізнавалася про якусь побутову техніку, хоч там було дуже важко знайти щось нове. Оминала дитячі крамниці, щоб не розбещувати дітей щоденними подарунками. Не заходила й до крамниці чоловічих товарів, аби в чоловіка не виникла підозра, що за моєю надмірною щедрістю щось ховається.

Удома я поверталася в чарівний світ свого особистого життя і все здавалося чудесним протягом тих кількох годин, поки ми всі вкладалися спати. Потім потроху мене почали навідувати кошмари.

Я переконувала себе, що пристрасть для молодих, а її відсутність є нормальною в моєму віці. Мені не це вселяло страх.

Сьогодні, після кількох місяців, я почуваюся жінкою, розколеною між страхом від того, що все змінюється, і страхом, що все залишиться незмінним до кінця моїх днів. Деякі люди кажуть, що з наближенням літа нас обсідають менш ексцентричні думки, ми почуваємося мізернішими, бо проводимо більше часу на свіжому повітрі й це допомагає нам збагнути вимір світу, а обрій пересувається далеко за хмари, за стіни нашого будинку.

Може, і так. Але тепер мені не вдається спати безтурботно, і причина не в спеці. Коли настає ніч і нічого не видно, мене лякає все: життя, смерть, любов і її відсутність, той факт, що все нове в моєму житті перетворюється на звичку, відчуття, що я втрачаю найкращі роки життя в рутині, яка повторюватиметься до самої моєї смерті, і паніка, що я можу зіткнутися з невідомим, хоч би скільки в тому було приємного хвилювання й відчуття пригод.

Природно, я намагаюся втішати себе чужим стражданням.

Я прихилилася до телевізора, а надто до тележурналів. Дивлюся безліч новин про нещасливі випадки, про природні катастрофи й про людей, які втікають від них. Скільки хворих на планеті? Скільки страждають мовчки, а скільки волають від несправедливостей і зрад? Скільки бідолах потерпають від безробіття або сидять у в’язницях?

Я перемикаю телевізор на інший канал. Дивлюся серіал або кінофільм і знаходжу розвагу на кілька хвилин або кілька годин. Помираю від страху, що чоловік прокинеться й запитає: «Що з тобою відбувається, кохання моє?» Бо тоді мені доведеться йому відповісти, що в мене все гаразд. Ще гірше буде, — як уже траплялося двічі чи тричі в минулому місяці, — якщо в ліжку йому заманеться покласти руку мені на стегно й він почне пестити мене. Я можу вдати оргазм, — і вже вдавала його не раз, — але домогтися зусиллям волі, щоб тіло в мене зволожилося, не можу.

Мені доведеться сказати йому, що я дуже стомлена, і він, ніколи не показуючи, що йому обридли такі відповіді, поцілує мене, повернеться на другий бік, подивиться останні новини на своєму телевізорі або відкладе це на завтрашній день. А я крутитимуся в ліжку, щоб справді відчути себе стомленою, дуже стомленою.

Але не завжди все відбувається так. Іноді мені доводиться брати на себе ініціативу. Я не можу відштовхувати його дві ночі поспіль, бо тоді він заведе собі коханку, а я нізащо не хочу втратити його. Завдяки легенькій мастурбації я зволожую своє тіло, і все повертається до норми.

«Усе повертається до норми» означає, що нічого вже не буде таким, яким було колись, коли кожне з нас ще було таємницею для другого.

Зберігати вогонь після десяти років шлюбу здається мені істотним відхиленням від норми. І щоразу, коли вдаю втіху від сексу, я трохи помираю всередині. Трохи? Схоже, я спустошую себе набагато швидше, ніж сподівалася.

Мої подруги називають мене щасливою, бо я брешу їм, що ми з чоловіком часто кохаємося, а вони брешуть мені, кажучи, що не знають, як їхнім чоловікам щастить так довго зберігати до них інтерес. Вони стверджують, що секс у шлюбі є цікавим лише в перші п’ять років, а надалі треба застосовувати трохи «фантазії». Треба, мовляв, заплющити очі й уявити собі, що сусід лежить верхи на тобі й робить речі, які ніколи не наважився б зробити чоловік. Уявити, що він і чоловік володіють тобою водночас, удаючись до всіх можливих збочень і всіх заборонених ігор.

Сьогодні, коли я відводила дітей до школи, то подивилася на свого сусіда. Я ніколи не уявляла собі, щоб він лежав на мені, я волію радше думати про юного репортера, який працює зі мною і, здається, постійно перебуває в стані страждання й самоти. Я ніколи не бачила, щоб він намагався когось звабити, і саме в цьому його чарівність. Усі жінки в редакції час від часу говорили, що хотіли б «подбати про нього, бідолаху». Я думаю, він це розуміє й задовольняється бути простим об’єктом бажання — нічого іншого він не потребує. Можливо, він почуває те саме, що й я: жахливий страх ступити крок уперед і все зіпсувати — не мати ні роботи, ні родини у своєму теперішньому житті й майбутньому.