Валерій Шевчук - Фрагменти із сувою мойр. Частина 1. Кросворд

Відтак проблема друга: Іра. Тут також не все було ясно й просто, тож перед моїм збуреним мозком виростало стільки заковик, що не міг дати їм ладу, позаганявши до повздовжніх кошар — розділених на квадрати приміщень, тобто організувавши у кросворд, до розгадки якого й мав удатися, адже сьогодні вибудувався чи прокреслився цілий його сектор.

Перше — простіше. Вона не тільки не була дівчиною, а й мала достатній досвід у мистецтві кохання, не кажучи про те, що завбачливо до того приготувалася, отже, була певна, що до того дійде; холоднокровно роздяглася, стежачи, щоб не попсувалися колготки, а ще й сказала фразу, яка мене зморозила, що, мовляв, терпіти не може, коли чоловіки стримуються, отже чоловік у неї до мене був не один: ті, хто стримувався, і ті, хто не стримувався. Загалом на це можна було б не зважати, бо живемо у двадцятому столітті і не в якомусь законсервованому суспільстві, коли б… коли б не той постійний інтерес до моєї особи, який вона начебто мала. І чому, питається в загадці, вона розкрила переді мною оту дивну історію зі своєю матір’ю? І тут раптом мене знову пробрало морозом: невідь-чому я згадав Калиновську, — як же її звали, ту Калиновську, Марія, здається? Так, добре відому мені знайому й приятельку моїх батьків, яка вряди-годи до нас заходила: мати, коли це траплялося, перша зауважувала прихід Калиновської і казала батькові напівіронічно: «Іди зустрічай, прийшла твоя колишня», — тож нас, дітей, тобто мене з братом, жахливо цікавило, який батько перед матір’ю мав стосунок до цієї Калиновської. Але дивне не те: мати наша ніколи не виявляла ревнощів до Калиновської, крім того напівіронічного тону, навпаки, вони сідали разом, не відганяючи й нас, і вели звичайні побутові розмови; здебільшого Калиновська скаржилася на якісь незлагоди у своїй родині, мати навіть щось їй радила, а батько так само поводився спокійно, і все було цілком так, начебто завітала, як заведено на околичних вулицях чи в малих містах (хоч наша вулиця не вельми околична та й місто середнього розміру), котрась із сусідок і знайомство та інтерес між ними цілком сусідський. Але всі ми добре знали, що батько наш (це не приховували навіть від дітей) колись мав із цією Калиновською романа, і коли б не жила вона далеко… отут і виступає друга заковика цієї другої у промальованому секторі кросворда загадки, так, Калиновська жила на Кашперівській вулиці, тобто саме на тій, на якій народилася Іра. Поведінку моєї матері пояснити легко: давно не бачила в Калиновській суперниці, отже в їхніх стосунках усе було вирішено назавжди, жінки-бо в таких випадках ніколи не бувають толерантні. Ота Калиновська спершу зникла, і ми про неї навіки б забули, але через довший час з’явилася знову, значно постаріла, і батьки знову мали з нею буденну розмову, цього разу пригостивши гостю домашнім вином, а вином у нашому домі безроздільно розпоряджалася мати, отже пригощала ним мати, а не батько.

І мене втретє обдало морозом: а що, коли історія, оповіджена Ірою, і ця, що її під враженням тієї згадав, — та сама? Тобто: а що, коли її мати і є Калиновська? Це було неймовірно, але в такому разі легко пояснити, де оте Ірине джерело інформації щодо мене й моєї родини, — вона відала, що в мене брат, ще й старший від мене, що я родом таки з Житомира, правда, назви вулиці, на якій ми мешкали, не знала, але приходила з матір’ю, бувши дитиною, таки в парк поруч із тією вулицею.

У моїй голові почали потріскувати мозкові волокна, бо неймовірність завжди жахає. Річ у тім, що десь у тому часі (здається, точно сказати годі), коли Іра з матір’ю виходили на прогулянки до парку, мій батько і справді важко хворів, щось у нього було: не тільки давалися взнаки рани, здобуті у війну, а й відмовляла печінка, і він тижнями не міг їсти. Тоді його клали до лікарні й годували штучно. Потім виписували, і він певний час не ходив на роботу. Дивні речі? А таки дивні! Але я на ту пору, коли почалася ця історія, ще не вірив у гру випадковостей, навіть любив казати, що випадковість — це вияв закономірності, якої не відаємо, але не всі нитки тут пов’язувалися. По-перше, Кашперівська вулиця велика й довга, і там може бути поселено безліч жінок, які не мають прізвища Калиновська, а чоловік, котрий підсідав у парку до Іриної матері, не конче мав бути моїм батьком. Мною Іра могла цікавитися з простого дівочого інтересу, а відомості про мене (досить скупі, скажемо) могла дістати від однієї з моїх однокурсниць; здається, вона зналася зі Світланою Миколайчук, з котрою я трохи дружив, але цілком платонічно, отож дещо їй про себе розповідав.