Валерій Шевчук - Привид мертвого дому. Роман-квінтет

Шевчукова творчіть дуже розлога, різнобарвна, багатоаспектна, кожним новим твором навіть у власному контексті «відкривавча». У ній давно вже існували (тільки природно і «умиротворено», а не епатажно і самоутверджуюче): строката колажність у поєднанні реалістичної достовірності з умовністю, фантастичністю, «високої» й «низької» оповіді, з введення цитат давніх текстів, Біблії, художніми ремінісценціями тощо, з уявною суперечкою між героєм і оповідачем; і шляхетна, чисто шевчуківська іронія, яка ніколи не принижує людину; і його трансформована з давньої літератури різночитальна, захована в підтекст притчевість; і травестійність багатьох сюжетів, мотивів. Його так само, як і сучасну молодь, з перших кроків у літературі притягувала містика як поглиблення бачення недосконалого реального світу. В сьогоднішній прозі присутня давня Шевчукова антитоталітарна алюзійність, алегоричність сюжетів і образів, деталей. Він — творець оригінальних українських антиутопій, саги («Стежка в траві», неопублікований «Роман юрби»), філософсько-містичних повістей… Йому вдалося створити «універсальну картину світу» — архетипну драму «Вертеп», постановку якої приймає і зарубіжний глядач. Шевчук так само, як багато з сучасних молодих, вже давно полюбляє гратися зі словом, назвою, терміном, цитатою, щоправда, ніколи не ставив це за самоціль. Прикметно, що його теми, образи ніколи не застигають в одній точці, вони рухливі, живі, різноінтерпретаційні. Він любить повертатися до попередніх своїх тем, перепрочитуючи їх по-новому. Таким чином, увесь творчий набуток Шевчука-письменника являє собою мовби своєрідну карусель, пасажири якої можуть мінятися місцями, чергуватися, на якийсь час навіть зсідати, але в них завжди залишається шанс повернутись і продовжувати рух, якщо, звісно, цього захоче автор.

Думаю, що Валерій Шевчук готовий порадіти за свого кожного талановитого молодшого колегу. Пригадую, під час зустрічі зі студентами він сказав: «Замість того, щоб збагнути велике диво — людину, молодь хоче насамперед „блеснуть соплей на солнце“. Пізнати і витворити самого себе — от такою мусила б бути наша інтелігенція. Наша місія — зробити непорожнім кожен день, у який ми ступаємо щораз після ночі. Ми повинні бути людьми своєї української культури. Коли від нас буде йти це світло — воно піде до тих, хто це світло не здатен випромінювати». Правдиві й символічні слова.

Книжка «Привид мертвого дому», хоча і є ніби збіркою вибраного з творів, написаних Валерієм Шевчуком у 1986–2000 рр., має цілісну композицію. Більше того — нагадує вінок сонетів: останній акцент попереднього твору започатковує тему наступного. При її укладанні автор вкотре проявив свою схильність до монтування, поєднання окремих фрагментів, навіть різножанрових творів у викінчену художню вибудову — своєрідну барокову конструкцію. Ця схильність зазвичай проявляється у нього значно пізніше, на дистанції відсторонення від уже написаного, адже для нього самі «творчі процеси не завжди свідомі». Найприкметніший взірець такого специфічного авторського поводження зі своїм текстом — роман-балада «Дім на горі», що з’явився друком 1983 р., а створювався, починаючи з 1967 р., спорадично, у вигляді окремих оповідань.

Основним і водночас цементуючим образом у цьому разі знову виступає архетип дому, власне який є однією з тих основних авторських цеглинок, що у сукупності утворюють художній світ Валерія Шевчука.

У художньому часі нової книжки цей образ дому з’єднує минуле з теперішнім, таким чином прокладаючи місток і в майбутнє. Насамперед це дім як осередя й носій автентичної подоби людини, її внутрішнього, істинного єства; це дім як внутрішній диктат і рушій її вчинків; це дім як земля обітована, єдиний захисний притулок заблуклому в просторі мандрівникові; врешті, це дім як збудований людиною храм, що може зберегтись, а може й бути понівеченим, втраченим навіки. Але завжди для Шевчука цей дім є уособленням і часткою самої людини, без якої вона не відбудеться, не реалізується на цій землі, врешті, без якої не можна пізнати, зрозуміти цю людину. У «Домі на горі» письменник з різних боків, у різних часопросторах простежував ці складні стосунки людини та її дому. У «Привиді мертвого дому» — весь сюжетний плин відбувається в подібних координатах, однак авторська увага зосереджена на фатальній руйнації цих стосунків та фіксації її наслідків — як притчевому резюме.