Петер Хьоґ - Тиша

Гудок був трохи слабший і повільніший. Дзвонили з мобільного телефону. Відповіла Синя Пані. Виникла невелика пауза. Потім з’явився голос Клари-Марії.

— У мене все нормально. Не турбуйтеся. Я скоро повернуся. За кілька днів. І Бастіян теж.

Зв’язок урвався.

Вони подивилися на Каспера.

— Останній дзвінок — це fake [89] Підробка, фальшивка (англ.). , — сказав він. — Вони програють гарний цифровий запис, напевно цифрову касету, перед мобільним телефоном, у машині, яка їде по магістралі. Щоб не можна було визначити їхнє місцезнаходження. Це ні про що не говорить. Не можна навіть сказати, чи жива вона.

Ясно-зелене світло в кімнаті потьмяніло.

— Діти мають якийсь дар провидіння, Клара-Марія передбачала перші поштовхи. Вона намалювала карту їхнього поширення й відіслала її одному фахівцеві. Люди, пов’язані з компанією «Конон», скупили земельні ділянки в Сіті. І планують, очевидно, якийсь аукціон.

— Ви працюєте в цирку, — зауважив юрист. — Вас завжди оточували ворожки й астрологи. Усе це нісенітниця. Ніхто не може передбачати майбутнє.

— Це не звичайні діти, — сказав Каспер. — Я зустрічався з ними. Вони пройшли зовсім особливу підготовку.

Він подивився на Синю Пані. Її обличчя нічого не виражало.

— Ви щось від мене хочете, — сказав Каспер. — І зібрали ся тут не тільки для того, щоб посидіти поруч. Хоча, звичайно, почасти і задля цього. Ви хотіли дізнатися мою думку про записи. Але є щось іще.

Юрист кивнув.

— Ми хочемо попросити вас мовчати про все. І «попросити» — не зовсім правильне слово. Ми хочемо звернути вашу увагу на той факт, що у вас немає ніякого вибору. Зараз вас відвезуть. Справа ця закривається. Завтра у вас буде надійний адвокат. За два тижні ви опинитеся на волі, отримавши вибачення від поліції. І протягом цих двох тижнів ви не відповідатимете ні на які запитання. Це право підозрюваного. І ви ним скористаєтеся. Ви мовчатимете, закрившись як устриця. Тому що, коли ви зробите інакше, ви втратите все. Ви більше не повернетеся сюди, більше не побачите дітей, ви позбудетеся всієї юридичної і дипломатичної підтримки.

Він подивився на Каспера і кивнув. Показуючи тим самим, що розмову закінчено.

— Ми дякуємо за допомогу, — продовжив він. — Від імені Притулку і від імені поліції. І бажаємо швидкого одужання.

— Я бачив цих людей, — сказав Каспер. — Діти не повернуться.

— На сьогодні все, — сказав юрист.

Інвалідне крісло трохи затримало Каспера. Але не досить, щоб хтось устиг зреагувати. До того, як він перегнувся через стіл і підняв старого зі стільця.

— Ми їх більше не побачимо, — прошипів він. — Їх вивезуть з країни. Вони — безмежна золотоносна жила. І коли це станеться, я дістануся до тебе.

Два трубних ключі, змонтовані на домкратах, обхопили позаду Касперові зап’ястя. Це африканка посадила його назад у крісло.

— Я вам потрібен, — мовив він. — Я чую її. Я їх обох чую. Дайте мені з десяток поліцейських. Двадцять чотири години.

Вони встали.

— Вам уже за сорок, — зауважив юрист. — З віком слух слабшає. У геометричній прогресії.

— Це правда, — сказав Каспер. — Я вже не можу з певністю відрізнити «Schaffhausen» від інших «Grand Complication». Що ж там у вас за годинник?

Усі присутні в приміщенні подивилися на юриста. Худі, голі, кістляві зап’ястя виросли з рукавів, з білосніжних манжет. Годинника на руках не було.

— У кишені жилета, — уточнив Каспер.

Ще раз йому вдалося встати з крісла, перш ніж сестра Глорія дісталася до нього. Одним плавним рухом він витяг годинник з кишені юриста й поклав його на стіл.

Корпус годинника був із золота. У всьому іншому він здавався нічим не примітним. Ремінець був коричневий, шкіряний.

Каспер перевернув годинника. Непримітність зникла. Зворотний бік годинника був із сапфірового скла. Через скло було видно подробиці всього різноманіття механізму із золота. З тисячі п’ятисот деталей.

— «Il Destriero Scafusia», — констатував він. — «IWC», Шаффхаузен, Швейцарія. Дещо важчий звук, ніж у всіх інших «Grand Complication». Через золото. Найдорожчий наручний годинник у світі. Як щодо християнської смиренності?

Черепаха почала червоніти.

— Давайте вже відправимо його, — запропонувала вона.

Синя Пані здійняла руку. Це всіх зупинило.

— Він іще не дістав благословення, — зауважила вона. — Це остання частина контракту. Я проведу його до церкви. Це забере не більше десяти хвилин.

Вона зачинила за ними ворота, у дворику, крім них, нікого не було. Навіть будучи в захистку, він відчував, що здіймається вітер. Вона допомогла йому встати з крісла. Подала милиці. З фізичної точки зору він починав видужувати.