Петер Хьоґ - Тиша

Її нормальне звучання і барви стали повертатися. Повернувся потроху і навколишній світ. А з ним і африканка.

Вона стояла на доріжці за кілька кроків від них, чемно чекаючи. Поруч із нею стояло кілька дітей. Каспер упізнай серед них свого подільника з набережної Крістанс Брюґі'с, хлопця з діагнозом DAMP і водянкою в голові.

Він пересів назад у крісло. Сам поїхав уперед. Африканка зайняла місце за його спиною.

— Видатні учні, — пояснив він, — завжди потребували особливо інтенсивного духовного керівництва.

Діти задумливо проводжали його поглядом.

— Гадаю, тобі треба розповісти про це поліції у справах іноземців, — сказала африканка. — Вони чекають на тебе вже годину.

Крім нього й сестри Глорії, у приміщенні було п’ятеро: Синя Пані, Мерк, жінка із Странваєн, яка потім перев’язувала його в поліцейській префектурі, людина з буряковим обличчям і смарагдовими очима. Окрім них — добре одягнений старий з Міністерства у справах церкви, Вайдебуль. Вони сиділи за прямокутним столом, за яким Каспер уперше побачив матір Марію. На столі стояв магнітофон «Награ».

— Ми говорили з Кларою-Марією, — сказав літній чоловік, — по телефону, кілька разів, ми заспокоїлися. Ми вважаємо, що вона ось-ось повернеться додому. Ми знаємо про той договір, який ви уклали з Притулком. Ви виконали вашу частину договору. На вулиці на вас чекає патрульна машина. Вона доправить вас до головного монастиря в Аудебо. Де готові вас прийняти. Там ви й залишитеся, поки повернуться діти й буде ухвалено рішення у вашій справі.

— Пан Вайдебуль, — пояснила Синя Пані, — юрист, консультант Міністерства у справах церкви, член правління як Притулку, так і благодійного фонду.

Чоловікам важко прикрасити себе. І з роками легше не стає. Вайдебулю було, схоже, за вісімдесят, час позбавив його тіло будь-якої форми. Але його кравець вдіяв християнське диво. Щодо торса блакитний піджак здійснив воскресіння плоті. Але кравці не можуть нічого зробити з тим, що вище за комірець. Вище чоловік схожий був на черепаху. Одначе не варто недооцінювати черепах. На початку шістдесятих, коли на ярмарках ще траплялися артисти з дресированими плазунами, Каспер бачив, як черепахи з російського цирку, яким було по декілька сотень років, спаровуються. Вони кричали як дорослі люди.

— Міністерство внутрішніх справ обіцяло нам продовжити вашу посвідку на проживання, — провадив далі юрист. — І поклопотатися перед Податковим управлінням. Міністерство інтеграції внесе ваше ім’я до наступного законопроекту про надання громадянства. Фолькетинг приймає рішення про громадянство двічі на рік — у червні і в жовтні. Уже першого липня ми можемо отримати для вас данський паспорт. Полюбовне порозуміння з Податковим управлінням — до першого вересня. Переговори з іспанською владою — протягом осені. До Нового року ви повертаєтеся на велику сцену.

Настрій у приміщенні був пасторальним, ясно-зеленим, у фа-мажорі — як у Шостій симфонії Бетховена. Неначе вся родина зібралася, аби розповісти прадідусеві, що його випроваджують до притулку для старих, а він поставився до цього цілком спокійно.

Каспер подивився на Синю Пані. Її обличчя було непроникним.

— А чи немає, — спитав він, — у нас випадково записі и розмов з Кларою-Марією?

Жінка з Державної лікарні нахилилася й увімкнула магнітофон.

Будь-якого шуму на плівці не було. Не було чути ніяких гудків. Тільки легкий скрегіт, коли взяли слухавку, і жіночий голос — це була Синя Пані. Телефонував чоловік.

— У нас у гостях Клара-Марія. З нею все гаразд. Вона хоче поговорити з вами. Вона пробуде тут приблизно тиждень. Потім повернеться.

Це був голос Каїна.

Для звичайного слуху стало тихо. Для Каспера — чи для його фантазії — хтось рухався по великій кімнаті, по килиму. Слухавку передали в іншу руку.

— Марія. Це я.

Вона не сказала «мати». Просто «Марія».

— Зі мною все гаразд. Я повернуся за тиждень. Не турбуйтеся.

Ігуменя сказала щось, Каспер не розчув, що саме. Голос її був невиразним. Знову заговорив чоловік.

— Вам телефонуватимуть що три дні.

Зв’язок урвався.

Всі дивилися на Каспера.

— А наступний запис? — запитав він.

— Так, вони зателефонували ще раз, — сказав юрист. — Як і обіцяли.

Жінка поміняла плівку й перемотала. Цього разу було чути дзвінок. Це означало, що перший запис був зроблений з автовідповідача Притулку. Потім вони поставили «Нагру». Чекаючи наступного дзвінка.