Марина Соколян - Кодло

— Що тут в вас діється, га? — не вщухала я, — Або ви повідомите мені все, що знаєте про долю Евана або я зараз же — до декана…

— Не раджу, — тихо промовив Тоні, очевидно, прийнявши якесь рішення.

Вони з Гердою перезирнулися. Герда криво усміхнулась.

— Ну кажи вже, — зітхнула вона, — Все одно вона все чула.

Тоні кивнув.

— Так мабуть буде краще. Зрештою, всі мусять знати, де ми вчимося. Ірма, Дафну викрали за вказівкою декана. Підозрюю, що і Евана теж. Герда розказала мені, що вона особисто підлила Дафні снодійного в чай. Звісно, не зі своєї ініціативи — перед тим її викликав Фелоні, який разом з вашим професором Артом дав їй інструкції і порошок нітразепаму.

Я завбачливо сіла на стілець, а то би просто впала додолу від повноти почуттів. Нічого собі новини! Я вражено споглядала Тоні і Герду; не може ж бути, щоб вони це вигадали! Герда закусила губу і стиснула кулаки, марно намагаючись стримати тремтіння пальців, її мишачий хвостик трагічно звисав вздовж похиленої спини. Тоні сидів урочистий, мов на поминках, дивлячись мене з батьківською журливою напівусмішкою.

— Вони змусили мене це зробити, — додала Герда, — Погрожували, що виженуть мене з таким скандалом, що ніхто мене більше не візьме ні вчитись, ні на роботу. А в мене мати хвора, платити за навчання з не зможу…

Так що ж мені тепер, взяти її в обійми і розчулено заридати?

— Та-ак… — протягнула я, — А навіщо їм це?

— Ну, якщо повірити тому зверненню, яке було вивішено на дошці… — розпочав було Тоні.

— Та яке звернення?! — вибухнула я, — Це був чийсь ідіотський жарт!

— Ну добре, нехай так. А як тоді пояснити те тавро на передпліччі Дафни?

Влучно! Цього я пояснити не могла.

— Герда, ти знаєш, хто фізично здійснив викрадення?

— Ні, за інструкціями, які мені дав декан, я повинна була чекати у вітальні…

— А ти не могла б показати мені флакончик з-під снодійного? — Мені дуже хотілось, щоб Герда розгубилася, почала виправдовуватись, а потім зізналась, що вигадала це все…

Вона лише похмуро посміхнулась.

— Звісно. Ось він, — Герда витягла з кишені своєї безрозмірної кофти порожній флакончик, на якому було щось дрібно пописано латиною. Схоже, справді нітразепам. Вона знічено роззирнулась, — Ну от. Я мусила комусь розказати про це. Робіть з цією інформацією, що хочете, а я не бажаю залишатись тут більше ні дня. Хай їй чорт, цій Школі… Я домовилась з паном Флаерті — він ще сьогодні відвезе мене до Сент-Ендрюзу.

Герда піднялась і вийшла з кімнати, не озираючись, але й не поспішаючи; не знаю, в мене склалося таке враження, що вона до останнього моменту чекала, що ми її зупинимо. Ми мовчали. Мені, принаймні, нічого було сказати.

— Ти давно знав це? — глухо запитала я Тоні, коли двері за Гердою зачинились.

— Щойно дізнався. Ти ж не думаєш, що я міг би приховувати таке ?

— Я — ні… Але справа не в тому. Чому це вона саме тобі вирішила покаятись?

— Мабуть тому, що я — єзуїт… — По обличчю Тоні поволі, мов мед по стільниці, розтеклася лукава безрадісна усмішка, — Думаєш я не знаю… Ти ж мене так називаєш, коли думаєш, що я не чую?

Я відчула, як десь всередині дитячим м’ячиком підстрибнула легка прохолода страху. Значить, він чув… Що ще він знає?

— Справді. Сподіваюсь, це тебе не ображає? Я завжди поважала єзуїтів. На відміну від Лордів Конгрегації, які, можуть мати до тебе деякі претензії… Не страшно?

— Ні. Я, на відміну від тебе ще не встиг наплювати їм на поділ.

— Це ти на що натякаєш?

— Та ні на що. Просто тенденція… Дафна, тепер Еван…

Я проігнорувала його завуальовану погрозу.

— Що, ти думаєш, вони зробили з Еваном?

— Здається мені, змусили розкаятись. Як, ти казала, називався той проект? "Repentance", себто, "каяття"?

— це створення "шифру" шляхом препарації реальності і синтезу нової структури сприйняття.

— розбирання на складові мови, норм, вірувань, усталених образів, стереотипів, соціальних чи політичних шаблонів.

виділяються необхідні компоненти — стійкі "гештальт" образи, які можна накладати, переносити в інших контекст та комбінувати. Напр. "дитина-геній", "герой-бунтар", "мистецтво-еротика", "диво-зілля" та ін.

: об’єднання виділених компонентів у потрібних комбінаціях. Напр. з вищенаведених компонентів можна скласти міфічні образи Орфея, юного поета Рембо або навіть Дженіс Джоплін — залежно від попиту і вимог епохи.