Марина Соколян - Химерне місто Дрободан

Спочатку пана Оліфага я просто не розгледів. Щойно ввійшовши до кабінету, я опинився у густій хмарі тютюнового диму з присмаком кленової патоки і вишні, так що розміри і вміст кімнати розпливалися і клубочилися, концентруючись біля протилежної до входу стіни. Існує легенда, що всесвіт утворився з первісного диму, який накурили Боги в процесі філософського диспуту з приводу найкращого облаштування того ж всесвіту. Вони обговорювали і курили, курили і сперечалися, сперечалися і лаялися, лаялися і скублися, аж поки всесвіт не плюнув на результат їхньої суперечки і самоутворився. І далеко не в найкращому варіанті.

Тож було дуже схоже, що зараз у місці найбільшої концентрації диму також щось утворюється. Уява послужливо підкидала мені повні списки пекельних монстрів, серед були яких те ж ССП з трьома головами чи горилоподібний Примат Свободи Слова чи й потворні Химери Незаангажованої Журналістики.

Тому, коли з хмари долинув голос, я вже міг сприймати найгірше, тобто був напоготові зомліти чи, як пощастить, дременути геть.

— Підходь ближче, Бруксе, — запропонував голос.

Ага, вже біжу, аж захекався. З низького старту. Вперед, за орденами. Зорі назустріч. Сонцю навздогін.

— Припиняй вовтузитися біля входу, хлопче. Там немає нічого вартого уваги, я тебе запевняю. А тут є крісло для відвідувачів та і я сам не найменш цікаве у всесвіті видовище.

Я ризикнув трохи наблизитися, підсліпувато витріщаючись в куривному мороці. Старший жрець Журнала таки зачепив мою, принишклу під непосильним тягарем здорового глузду, допитливість. І видовище, що постало перед моїми очима, дійсно заслуговувало на це.

В кріслі сидів, тобто сиділи чи сиділо… Ну, як назвати істоту, вигляд якої змінювався зі швидкістю серцебиття підлітка, що зачаївся в жіночій сауні?

— Ну, і як тобі? — поцікавився жахливий феномен.

— Дещо неоднозначно, — чесно відповів я, — Та, хм, загалом ваш вигляд справляє враження галюцинації, спричиненої білою гарячкою хворого на дисфункцію травлення, якщо дозволите так висловитися, пане.

Останні слова прозвучали хрипким шепотом насмерть переляканого вбивці на допиті, коли в нього випадково прохоплюється “і тоді я схопив сокиру” замість запланованого альтернативного формулювання “і тоді я ввічливо пояснив йому, як сильно мене засмучує його вчинок”. Коли я усвідомив, який то був ляпсус і спробував якось повибачатися, схоже, було вже пізно.

Пекельне явище реготало.

— Ну, парубче, в тебе, здається проблеми з професійним підлабузництвом. Ні, щоб почати робочий день, порадувавши безпосереднє керівництво компліментом! Ну добре, можеш робити компліменти моїй улюбленій подобі, раз така справа.

Мигтіння припинилося. На якусь мить істота у кріслі стала схожою на сивого жерця, якого я мав щастя бачити на дружній вечірці позавчора, та, трохи повагавшись, надбала іншого вигляду. Тепер у кріслі розміщувалося досить пристойне видовище — середніх років чоловік в блакитній сорочечці і чорній шкіряній камізельці. В нього були блакитні очі і хитрюща посмішка; в зубах — міцно затиснена люлька, активне використання якої, певно, і призвело до утворення такої неймовірної кількості смороду в кабінеті.

— Ну, раз улюблена, — розгубився я, збентежений таким поворотом подій, — так, на перший погляд, дефектів ніяких не бачу…

— Гм. От що значить вузька спеціалізація. Ну добре, влаштовуйся. Розкажеш про себе і все таке. Хоча я вже й зараз бачу, що з роботою в тебе ніяких особливих успіхів — який нормальний керівник довго зможе витримувати таку язикату хфеську? Ну, а як в тебе з освітою? Чи єдине, на що ти спромігся, це курси-інтенсив з образи і наклепу?

— Насправді, — узявся я до тверезої самооцінки, — до моїх природних талантів не вистачає теоретичної підготовки. Закінчував я всього лише Школу Високих Наук. Напрямок — е-е, Боги не дадуть збрехати, — Аналітична Кулінарія.

— Ого, — з повагою мовив пан Оліфаг, — Так уже і насправді?

— Ну, — знітився я, — Школи я так і не закінчив… Я належав до студентського гуртка “Злобна булочка”. І за зайву допитливість до справ адміністрації нас усіх розігнали. Е-е, може вас зацікавить моє резюме?

Я покопирсався в сумці, майже відразу намацавши шмат паперу потрібної консистенції — вправний кулінар цілком зміг би при нагоді підсмажити на ньому млинці.

— А втім, що там цікавого? Резюме, як резюме, лише сумний підсумок ще однієї нещасної людської долі.