Марина Соколян - Химерне місто Дрободан

Я не відповів, пихато мружачись на крамаря.

— Ну коли так, — почав він, — Ходи сюди. Лише зважай куди йдеш.

Серце в мене боляче тенькнуло — тут лише я усвідомив, що не так вже мені й кортіло зазнати успіху у пошуку чорного базару. Та я не подав виду і, лише матюкнувшись і плюнувши, рушив за торговцем. Він розстебнув змійку у задній стінці свого благенького торгового намету і запросив мене залишити його товариство у такий чудернацький спосіб. Не вагаючись, я мужньо ступив крізь халяви намету.

Тут таки в очах затьмарилося, порив вітру метнув мене вперед і кинув навколішки. Все, подумалося, звіздець. Однак, через хвильку я вже зміг розплющити очі… І ось переді мною велика і пуста і дика площина… Не зовсім, правда, пуста. Та власне, ринок був майже таким, який я бачив навколо себе мить тому, лише… Геть-всенький — намети, торговці і купці, дерева і статуя пророка — все було забарвлено у життєрадісний колір брів національної красуні та підгорілого пляцка. Все навколо було тьмяне і жаске, занурене у зловісні чорні тіні. Агенти торгівлі розмовляли пошепки, цим створюючи примарний гул. Я озирнувся, починаючи розуміти нерозважливість своєї ініціативи. Чи я збирався знайти тут Портфеллера? Знайти взагалі хоч когось здавалося мені досить малоймовірним. Темні фігури навколо були схожі одна на одну, як брехня на статистику.

Я звівся із шанобливого поклону і побрів уздовж чорних прилавків із примарним крамом.

— Купіть національні інтереси! — надривно горлав хтось поряд, — Остання піратська версія! Захист на момент продажу повністю знятий!

— Придбайте електорат, — хижо шепотіли з-за прилавку, — не пошкодуєте. Свіженький, наївний!

— Кому засоби інтимного захисту для зовнішніх відносин та внутрішніх справ! — збуджено гарчав торговець, розмахуючи пачками кінг-сайз.

— Реформат останньої моделі, — зловісно повідомляв темноокий фарцовник, — Реформат для адміністративної реформи, з набоями!

Я швидко просочився крізь групу зацікавлених, які випробовували стратегічне озброєння у польових умовах і наблизився до павільйону, куди численні вантажники заносили якісь бочки і пакунки. З інших дверей павільйону виходили добре одягнені і вгодовані держиморди. При чому, перші не поверталися, а другі бралися нізвідки.

— Це що? — поцікавився я у власника найближчого намету.

— А… Це “енергоносії” та “енерговиносії”. А вам чого? Не хочете купити… — він порився у клунках, — Ось, секс і насилля, оптом віддам, недорого!

— Якось може іншим разом, — відсахнувся я.

Торговець набурмосився.

— Отак завжди, а виглядав же, як порядний.

Слід було виробити якусь стратегію щодо пошуку Портфеллера. Струнку і ефективну, яка б надала мені можливість отримати вичерпну інформацію та не видала б мою пряму зацікавленість об’єктом. Я довго думав над цією проблемою, перебираючи варіанти.

— Не підкажете, де знайти пана Портфеллера? — зрештою поцікавився я в одного з держиморд.

Той втішив мене життєрадісним реготом, який начебто свідчив про його позитивне сприйняття моєї особи.

— Ну насмішив, хе-хе, треба ж таке, Портфел-лера йому! А страмної халепи в дупу?!

Я не образився на таку химерну пропозицію, бо знав, що страмна халепа в дупі — професійне захворювання державних мужів, ну це… від сидіння, пов’язане з кровообігом.

— А за що ж, власне?

— Портфеллер — він же, той, уособлення. Він невіддільний від гм… тойво, установи.

— Ясно, — з просвітленням щойнопохрещеного мовив я, — а що конкретно?

Та держиморда вже рушив за подальшим маршрутом свого чорного шопінг-туру.

Установа… Щось до болі знайоме прозвучало в слові цім. Ну, можливо, через те, що слово це вважалося нецензурним і в пристойних домах не вживалося. А моє товариство часто навіть зловживало подібними виразами — життя в нас невиправдано тяжке й суворе. Так от, іноді запеклим ворогам пропонують піти “на-станова” чи “у-станова”, а якщо необхідно достойно висловити своє байдуже ставлення до якогось феномену, слід казати “а мені по-станова”. Здається, це все якось пов’язано зі станово-класовим соціальним розподілом, згадувати про який ще менш прийнятно, ніж про різні форми збочення в інтимному житті. Однак, не позбавлена деякої правдоподібності і версія про семантичне походження цього поняття від древнього “місце, де встановлюються правила”, і деколи це слово вживають саме в такому розумінні деякі відчайдушні індивідууми, яким байдужа громадська думка. Так, іноді, це слово звучало з прекрасних вуст моєї Парабелли, та я завжди гадав, що вона просто лається: це в них, соціальних працівників, називається “професійне вигорання”.