Ірена Карпа - Волонтери. Мобілізація добра

Здесь есть возможность читать онлайн «Ірена Карпа - Волонтери. Мобілізація добра» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харьків, Год выпуска: 2015, ISBN: 2015, Издательство: Книжковий Клуб «Клуб сімейного дозвілля», Жанр: Современная проза, prose_military, Поэзия, Публицистика, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Волонтери. Мобілізація добра: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Волонтери. Мобілізація добра»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Люди для людей! Під цим девізом працюють сотні волонтерів у зоні АТО. Сповнені болю та обурення, віри та гіркоти, суму та надії історії про тих, хто, забувши про спочинок, допомагає біженцям і бійцям АТО, ризикуючи власним життям намагається зберегти чуже.
До книжки увійшли твори відомих українських авторів: С. Жадана, І. Карпи, М. Кідрука, Г. Вдовиченко, Л. Денисенко, І. Роздобудько, І. Славинської, Г. Шиян, А. Любки, К. Бабкіної.
«Усі, хто волонтерить, так чи інакше пропускають той біль світу через себе. Вроджена емпатія? Пристрасть до самопожертви? Бажання робити світ кращим у будь-який спосіб, бо так навчилися в дитячих книжках і героїчних фільмах? Хтозна. Достеменно одне — вони ніколи не стоять осторонь. Розгрібаючи найгірші, найбільш стресові ситуації, самі залишаються притомними. Що допомагає їм вижити?» (І. Карпа).
Ця книга — про звичайних людей поруч із нами, які іноді здаються справжніми атлантами, на чиїх плечах тримається наш світ. Тих, хто робить надзвичайне для бійців, поранених, сиріт, біженців, з ранку до вечора шукаючи можливості для допомоги: збирає гроші на ліки, надає притулок тим, хто залишив рідні домівки, годує, напуває, зігріває… Це волонтери. Мирні воїни світла. Строкатий килим із віршів, есеїв і щемливих оповідань найкращих українських авторів змусить задуматися над цим феноменальним явищем та, мабуть (хто знає), зважитися на власний крок.

Волонтери. Мобілізація добра — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Волонтери. Мобілізація добра», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Біля ліфта зустрічаю доньку дяді Саші, Аню. Вона тепер тут, і її старша сестра Олександра, падчерка дяді Саші, обидві з дітьми, обидві біженки з Луганська... Дня кілька днів тому сяяла усмішкою, демонструючи ямочки на щоках, розповідала, що віддала дітей до дитячого садочка, а нині зовсім без настрою. Що таке? Друг у Луганську повісився. На власному ремені. У неї такі зараз очі, що краще б вона сьогодні не приходила до батька. Важкий день.

Сашкові знову роблять знеболювальний укол. Він блідий як стінка, очі запали, ще й неприємності якісь в «Айдарі». Вам, каже, цього краще не знати... А тоді й розказує, і висновок робить: хлопці поїхали воювати, а не гнити, яке, до дідька, перемир’я...

Олена шепоче: зрив був у нього сьогодні, може, від болю, а може, від новин. Нещодавно заспокоївся. Ніколи не знати, що може статися наступної хвилини з терплячою людиною.

Тут ще таке було. Хлопчина, якому ступню вибухом відірвало (таких тут чимало), тихий, невередливий Андрій з Волині, завжди занурений у свої думки, раптом через якусь дрібницю — у крик. Немов чеку хтось висмикнув. На нейтральну репліку про туристів у місті — ходять, мовляв, радіють життю — його понесло без гальм: усе у них в шоколаді!., наче в іншій країні живуть!.. Це у нас війна! А у них все чудово!

І усе голосніше: а я без ноги! Я без ноги тепер! Чому це зі мною сталося? Чому я?!

Йому спочатку хтось один, а тоді й усі: ти живий, дякуй Богові, дякуй долі, кому віриш, тому й дякуй. А він у крик: за що дякувати?! За те, що я тепер каліка?! А вони на вечірках та дискотеках?

— І ти будеш...

— На протезі?

— На протезі. Якщо характеру не забракне.

— Не хочу! Я жити не хочу!

Така істерика почалася, що повтікали усі. Марина залишилася. Стримуючи себе, говорила, говорила, аби не мовчати. Не можуть усі йти воювати, хтось має працювати, щоб податки платити, щоб було за що армію утримувати. А сама думає: якого чорта таких, як він, туди узяли, а фахівцям відмовили? Не готових до пострілів та окопів, вчорашніх школярів, які життя не бачили, які автомата у руках не тримали, — узяли, а волонтерів-спецназівців, нехай не першої молодості, не дуже здорових, але добровольців — не взяли... Треба було брати тих, хто служив в армії, хто має військову спеціальність. А вголос інше: у тебе життя попереду, ти будеш ходити.

Андрій її не чує, пустився берега, ридає. Так страшно, так безнадійно... Аж раптом — телефон озвався. Мама. Марина: алло! І втратила дар мови від почутого. Малий загубився! У етруському парку! Щойно був поруч і вже нема!!!

— Як загубився?..

І поки Мариною трусило, Андрій замовк, повалився на ліжко.

Малого швидко знайшли, він навіть не встиг налякатися. Андрій, накрившися ковдрою, вже тільки схлипував, чимраз тихіше. Сам як дитина, що загубилася.

— 6 —

За кілька днів маленька Віка наче подорослішала. Смикає маму за руку, тягне кудись, заважає розмовляти з лікарем. Підходжу так, щоб на рівні очей малої опинилася торбинка, з якої визирає біла кудлата іграшка. Дівчинка замовкає, витягає песика, притискає до себе. Віка не боїться дорослих, до усіх йде, усім усміхається, госпіталь для неї — майже дім. Коли її батька підняли по бойовій тривозі, їй було п’ять місяців, коли поранило — десять. Зараз їй рік і чотири. Поки ми розбираємо торби з батьками, поки розмовляємо, вона гуляє вже сама, без догляду. Всі її тут знають.

Руслан і Людмила тримаються разом усі ці місяці. Коли старшому лейтенанту вручали у київському госпіталі медаль «За оборону рідної держави», його дружина Людмила отримала медаль «За вірність та кохання». Роман зі своїми двома взводами стояв під самим кордоном з Росією, біля Червонопартизанська. Наказ був: триматися! Двадцять четвертого липня блокпост почали обстрілювати.

— Я навіть не зрозумів, що упіймав кулю, — відчув лише, що ноги відмовили. — Руслан лежить у палаті, корсет поруч — на тумбочці, без нього не ходить. — Куля зі зміщеним центром залетіла під бронежилет, пробила, як потім з’ясувалося, легені, пошкодила хребет і вийшла через печінку... Хлопці мене перемотали, два уколи наркотику ввели, щоб біль притлумити, і відправили у польовий госпіталь. Комбат прийняв рішення відвезти кількох важких поранених на територію Росії, бо нікуди більше не довезли б живими. Через пропускний пункт Червонопартизанськ—Гукове. «Градом» стріляли з Тукового, це Ростовська область, і операцію мені зробили у Гуковому... вдячний лікареві, що мене врятував Того ж дня мене відправили у Ростов-на-Дону «швидкою», а звідти літаком у Київ...

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Волонтери. Мобілізація добра»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Волонтери. Мобілізація добра» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Волонтери. Мобілізація добра»

Обсуждение, отзывы о книге «Волонтери. Мобілізація добра» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x