Йоанна Яґелло - Шоколад із чилі

Уроки полягали на тому, що учні переглядали купу фотографій — переважно відомих майстрів, але траплялися й молоді, незалежні митці. Це був так званий Street , тобто вуличні фотографії. Переважно комічні. Сьогодні Ромуальд приніс їм свої. Кепкував із відпочивальників на пляжі в Мендзиздроях, закоханих на Барбакані, дрібних злодюжок на лавках під багатоповерхівкою, мешканців маленького містечка, які поспішали до костьолу. Польська мозаїка з добре знайомими героями й сценками. Такі фотки вони мали робити й для «Репотеки».

Вібрування телефону примусило Лінку відірватися від розглядання фотографій кафе в центрі Варшави. Дівчина знітилася й спершу хотіла просто вимкнути свій допотопний телефон, але зиркнула на номер. «Це з агенції!» — подумала вона і, пробурмотівши щось про важливі родинні справи, вийшла із класу, ризикуючи наразитися на догану, бо користуватися мобілками в ліцеї було заборонено.

За кілька днів до цього вона розіслала фотографії й автобіографію до кількох агенцій, які викликали в неї довіру. Зазвичай ішлося не лише про роботу моделі, а й про іншу тимчасову роботу. Дівчата могли підробляти гостесами чи танцівницями, хай що це означало.

— Так, звичайно, я можу прийти сьогодні, — сказала Лінка. — Що потрібно принести із собою?

— Ми тебе на місці сфотографуємо. Принеси купальник, якісь легінси й обтислий топ.

«Чудово», — подумала Лінка, закінчивши розмову. Сякий-такий купальник у неї був, із легінсами гірше, таких речей вона не носила. Зазвичай ходила в джинсах і футболці. Вона звільниться о третій, бо ще ж збори редколегії газетки, до агенції треба встигнути на п’яту. Доведеться заскочити додому по купальника, а що з легінсами? Ой леле, оце-то халепа! Повернулася до класу.

— Де тут поблизу можна купити якісь легінси? — прошепотіла вона Інес на вухо.

Та глянула на неї як на ненормальну.

— А які тобі треба? Якісь кольорові чи що?

— Ні, звичайні чорні.

— Та будь-де, вони скрізь продаються, — Інес показала на свої. — Ці я купила в «Н&М».

Лінка роззирнулася класом і зрозуміла, що майже всі дівчата були в легінсах. Невідомо коли це перетворилося на універсальний одяг, зрештою, як колись джинси. От тільки Лінка залишилася в цьому «колись» і, мабуть, була єдиною дівчиною, яка ніколи досі не вдягала легінсів. У неї їх навіть не було! Що ж, настав час це змінити. Якщо вони їй не личитимуть, у них можна спати.

— Щось треба робити на наступний урок?

— Так. Знайти в інтернеті фотографію, яка тобі сподобається й зробити щось схоже. Розумієш, якось їх об’єднати.

Лінка спохмурніла. Класне завдання. От тільки, як знайти на нього час, бо цього їй якраз страшенно бракувало…

На засіданні редколегії Лінка сиділа як на голках, хоча вона так довго на нього чекала! Головував полоніст, їхній класний керівник, який, здається, стежив за випуском. Здається, бо в Лінки склалося враження, що він чомусь не бере участі в дискусії, яку почав Азор. Проте пригадала собі всю цю історію з Оскаром і подумала, що може, учитель просто боїться якогось нового скандалу. Хоча Оскара якраз не було.

Він нехтував редколегією, зрештою, не звертав увагу на весь клас.

— Окей, то що, якийсь осінній репортажик? Кладовища і таке інше?

— Але ж кладовища вже були, — заперечила Зуза. — У тебе що, не всі вдома?

Вона сказала це таким тоном, наче говорила: «Азоре, ти просто геній!»

— Тоді, може, щось про осінь. Осінь у зоопарку або бабульки в парку, ну ж бо, хто візьметься? Може, ти, Евридико? Здається, ти полюбляєш таку нудьгу? Може, у когось є пропозиції?

Лінка сиділа тихо. У неї не було ані тем, ані ідей. Зате решта відразу заходилася сперечатися й галасувати. Лінка думала про інше — про похід до агенції. Саме тому вона не могла зосередитися на газетці чи піти кудись з однокласниками після уроків. На жаль. Бо завжди їй доводилося (та й нині доведеться) бігти роздавати флаєри або шукати нову роботу. Ніхто крім неї не працював після уроків. Лінчині однокласники вешталися по кав’ярнях, ходили до кіно й тринькали батьківські гроші. Та передусім у них був час на те, на що їй його постійно бракувало. На фотографування. Просто парадокс якийсь! Вона заробляє, щоб учитися в цьому ліцеї, зате не має часу на підготовку до уроків! «Якось це несправедливо», — подумала дівчина.

Агенція, як виявилося, містилася на останньому поверсі великого житлового будинку. Лінка піднялася ліфтом, дивлячись на своє відображення у великому дзеркалі. Легінси трохи нагадували спортивні штани, але непогані. Добре, що зараз в моді легінси, а не якісь, приміром, корсети.