Галина Пагутяк: Гірчичне зерно

Перевізник

Може, коло людей вам веселіше було б?

Лже-Перевізник

Е ні! Щоб на мене до смерті пальцем тикали — приблуда! То не місто, де випив чарку з чоловіком і вже породичався. На селі люди переплелися корінням, чужаків їм не треба. То що, поїхали?

Перевізник

Поїхали.

Лже-Перевізник

Наскучить — махнеш прапорцем білим. Я тобі покажу де. Хіба невтямки мені, що там самому робити? Ні грибів, ні ягід…

Перевізник

Походжу, подивлюся.

Лже-Перевізник

Дивися.

Перевізник зійшов на берег, а чоловік хутко відчалив і тоді вже відчув себе в безпеці.

Лже-Перевізник

Я знаю, хто ти. Прийшов по своє, волоцюга… Хочеш мене вигнати звідціля? Так я документа дістану, що мені положено тут жити. А ти йди звідки прийшов. Мусиш мені обіцяти, бо не заберу назад. Так і здохнеш. Я не збираюсь довіку гультяїв на острів возити. Я їх віднаджу, ой віднаджу… Не позирай на берег — не допливеш. Ріка ця отрута, вода в ній гірка. Я жив по ній угорі. Теж мав перевіз, але мене витурили звідти. Думаєш, мені шкода людей возити? Але за ділом. Траву косити, ягоди збирати, а не валятися догори пузом з транзистором і чужих молодиць обнімати.

Перевізник

При мені цього не було…

Лже-Перевізник

Я не такий мудрий, щоб когось вчити. Моє діло — перевезти на той бік, через води гіркі. Скоро вони острів з’їдять і мене разом з ним. Та я вже мічений. І старий. То ти ліпше втікай, га?

Перевізник

Неправда то все, дядьку.

І відійшов стежкою в глиб острова. Лже-Перевізник щось кричав йому вслід, але він не дослухався. Острів був такий маленький, що проглядався наскрізь. Аж тепер Перевізник помітив, що сонце уже давно зійшло, як перше сходило, ще до того, як була сама ріка, а острова на ній не було. І зійде воно й тоді, коли не буде ні Перевізника, ні острова. Трава підсохла настільки, що він ліг у неї й заплющив очі, дарма що хтось дивився на нього: пташка, чи квітка, чи метелик.

Чоловічок завбільшки з метелика

Журишся, Перевізнику?

Перевізник

Як бачиш.

Чоловічок завбільшки з метелика

Не журися. Все буде добре. Той старий не знає, куди він потрапив.

Перевізник

Куди ж?

Чоловічок завбільшки з метелика

У казку. Що б ти не думав, у які халепи не встрявав, ти завжди можеш вернутися у казку і там відійти душею. То старий випадково у неї втрапив.

Перевізник

Він жив вище по річці…

Чоловічок завбільшки з метелика

Він жив не на тій річці і не у тому зачарованому світі, у якому ми живемо віддавна, хоч думає, що на тій.

Перевізник

Я не дитина і не хочу щоразу вертатись у казку. Світ не росте, а тільки відновлюється, як відростає хвіст у ящірки, коли їй його відірвуть. Я б не тікав звідси щоосені, якби не відчував старіння світу.

Чоловічок завбільшки з метелика

Я теж не росту, хоч завбільшки з метелика. Те, що надовго, має лишатися незмінним, щоб стати опорою для скороминущого, інакше ніщо не буде рости. Розплющ очі — і ти відчуєш, що вони в тебе бачать по-іншому, ніж хвилину тому.

Перевізник

Не хочу. Не хочу розплющувати очей і не хочу бути незмінним.

У відповідь він почув тихий сміх і зрозумів, що Чоловічок завбільшки з метелика покинув його, як завжди, коли надходив час прощання. Він сів і озирнувся кругом себе. «Я вас дуже прошу, — сказав Перевізник, — якою виглядала ріка з острова?»

Дитина

Її весь час затуляли дерева й кущі.

Жінка

Це було дуже гарно.

Чоловік

Набагато краще, ніж би її затуляв мур чи стіна.

Уріж, 1987 рік.

Олександр Козловський (1867–1898) жив насправді. Посмертно, з допомогою Івана Франка, вийшла у Львові його книжка «Мирти і кипариси».

Йдеться про одного з найперших наших фольклористів Зоріана Доленгу-Ходаківського (Адама Чарноцького) (1784–1825), котрий побував і на Самбірщині.

Випадок в Урожі описаний в одному з віршів циклу «По селах».

Див. оповідання Андрія Чайковського «Бразілійський гаразд».

Тут: господарство.