Галина Пагутяк - Гірчичне зерно

Антон

Заходь! У мене якраз зібралися друзі. Вони давно хотіли з тобою познайомитися: Денис і Петро. А це — наш Перевізник. Ми знаємо твою скромність, щоб ти не думав, що зібрались ради твоєї персони. Тут така справа… Розумієш, Денис написав п’єсу і хоче нести її в театр. Ми намагаємось переконати його в тому, що це абсурд. Наш розсудливий Денис вперся лобом у стіну й думає її повалити…

Денис

Хіба моя п’єса абсурдна?

Антон

Вона — чудова. На Заході її б сприйняли, але тут ти можеш запропонувати її лише вузькому колу, як-от наше. Десять чоловік тебе оцінять, а решта кине каменем. Та й хто поставить твою п’єсу, йолопе нещасний?

Петро

Не кричи, Антоне. Ти у нас раціоналіст, і тобі не збагнути святої простоти митця. Згадайте, з моїми новелами було так само. Я надсилав їх до журналів, одержував відмову, хоч то були речі досить скромні з технічного і морального боку, але заляканим редакторам вони видались надто сміливими. Що ж, я став писати для себе і для друзів уже нескромно. Правда, між «тоді» й «тепер» пролягла до біса довга доріжка. Я встиг облисіти. Наш гість, певно, вважає нас за диваків?

Антон

Я й він, казав колись Перевізник, дві сторони однієї руки, або дзеркала, або дверей. Він іноді називає мене другим перевізником, але це завелика честь для такої складної й заплутаної істоти. Я радше провідник у печері, де нема світла, окрім світла ліхтаря. Сонце мені видається безсоромним.

Денис

Антон для нас бог герметизму, моделлю якого є його квартира, куди приємно сховатися й погомоніти серед книжок. Це теж протест проти масової культури, не хочу казати «маси». Протест пасивний, але єдино можливий. Речі, які ми створюємо, — бомби, чиї вибухи не чути поза межами нашого світу.

Антон

Знову іронізуєш, Денисе? Наш світ — не такий уже й малий. Книги розширюють його до безмежності, але чуже око бачить лише стіни.

Денис

Ти казав, що моя п’єса чудова, а зараз натякаєш, що я не належу до вашого кола. Отже, я недаремно збираюся віднести її в театр…

Перевізник

Пробачте, а про що ваша п’єса?

Денис

Зміст її цілком вкладається в назву: «Покинь свого батька». А сюжет… Художник покидає свого вчителя, уже мертвого, і дуже жалкує, що не зробив цього раніше. Учитель оживає на хвилю, щоб він міг це зробити.

Перевізник

Це справді бомба, і її треба засипати піском, щоб вона не вибухла й не рознесла стін герметичного світу.

Петро

Що за езопівською мовою ви розмовляєте сьогодні?

Антон

Перевізник не іронізує. Він дуже стриманий чоловік, бо живе сам.

Петро

Не люблю езопівської мови, як і будь-якої іншої, окрім мови жестів. Мені гидко послуговуватися навіть найпростішими фразами, а не те що алегоріями, які здешевіли, як…

Денис

Що ж тебе втримало від порівняння?

Петро

Та ну тебе! Може, ви, Перевізнику, любитель алегорій, любите ще й спекулятивне мислення? Тоді я вас вітаю.

Перевізник

Спекулятивним мислення стає лише тоді, коли ним намагаються скористатись як знаряддям забави чи заради корисливої мети. Хитромудра термінологія — це теж витвір спекулятивного мислення, бо дзвеніння чужих слів — шаманство, не гідне поета. Точність — відповідність природі, а не догма. Спробую пояснити свою думку на основі Денисової п’єси, якої я не читав. З його дозволу, звичайно.

Денис

О прошу, прошу…

Перевізник

Настає час, коли учневі здається, ніби він переріс вчителя. Не досвідом, звісно, а вправністю, котру іноді ще підміняють талантом. Я не знаю, може, й справді учень з вашої п’єси, Денисе, талановитіший. Маю право трактувати його, як мені заманеться, оскільки гра це дозволяє. Підсвідомо учень, так само, як діти по відношенню до батьків, відчуває на собі тягар боргу. Є люди, котрим легше вбити свого кредитора, ніж віддати йому борг.

Петро

Достоєвщина або й фрейдизм!..

Перевізник

Прошу мене не перебивати. Учень знає, що коли він скаже прямо вчителеві, що більше його не потребує і прагне якнайскорішого визволення, то старому буде гірко до розпачу. Він помре зі своїм слабим серцем. Але найгірше те, що й учня чекає та сама доля: бути відкинутим власними учнями. Кожне покоління митців видається талановитішим за попереднє. Якби так було, вбивство вчителів стало б моральною нормою. Але ж кожен, починаючи рости, мусить пустити коріння в ту землицю, яка зветься культурою…