Михаїл Булгаков - Майстер і Маргарита

Побачивши прибулого, Рюхин зблід, кахикнув і нерішуче сказав:

— Здрастуйте, докторе.

Доктор вклонився Рюхину, але, вклоняючись, дивився не на нього, а на Івана Миколайовича. Той сидів цілком нерухомо, зі злющим обличчям, зсунувши брови, і навіть не ворухнувся при вході лікаря.

— Ось, докторе, — чомусь таємничим шепотом промовив Рюхин, боязко оглядаючись на Івана Миколайовича, — відомий поет Іван Бездомний… ось, бачите… ми побоюємося, чи не біла гарячка…

— Дуже пив? — крізь зуби спитав доктор.

— Ні, випивав, але не так щоб вже…

— Тарганів, пацюків, чортиків чи летючих собак не ловив?

— Ні, — здригнувшись, відповів Рюхин, — я його вчора бачив і сьогодні рано. Він був абсолютно здоровий…

— А чого в кальсонах? Із ліжка взяли?

— Він, докторе, до ресторану прийшов отак…

— Ага, ага, — дуже задоволено сказав доктор, — а чого садна? Бився з кимсь?

— Він з паркану впав, а потім у ресторані вдарив одного… і ще декого…

— Так, так, так, — сказав доктор і, повернувшись до Івана, додав: — Здрастуйте!

— Здоров, шкідник! — злісно й гучно відповів Іван.

Рюхин зніяковів до того, що не насмілився підвести очей на чемного доктора. Та той нітрохи не образився, а звиклим, вправним жестом зняв окуляри, піднісши полу халата, заховав їх до задньої кишені штанів, а тоді запитав Івана:

— Скільки вам років?

— Та ходіть ви усі від мене під три чорти, їй-бо! — грубо закричав Іван і відвернувся.

— Чого ж ви сердитесь? Чи я сказав вам що прикре?

— Мені двадцять три роки, — збуджено промовив Іван, — і я подам скаргу на усіх вас. А на тебе особливо, гнидо! — удався він осібно до Рюхина.

— А на що ж ви хочете поскаржитися?

— На те що мене, здорову людину, схопили й силоміць притягли до божевільні! — гнівно відповів Іван.

Тут Рюхин придивився до Івана й похолов: аніякого божевілля не було в того в очах. З каламутних, якими вони були в Грибоєдові, вони перемінилися на колишні, ясні.

«Батечку мій! — полохливо подумав Рюхин. — Та він і правда нормальний? Ото халепа! Навіщо ж ми й справді сюди його приволочили? Нормальний, нормальний, тільки пика подряпана…»

— Ви перебуваєте, — спокійно промовив лікар, присідаючи на білий табурет на блискучій нозі, — не в божевільні, а в клініці, де вас ніхто не стане затримувати, якщо в цьому немає потреби.

Іван Миколайович скоса зиркнув з недовірою, але усе ж пробурчав:

— Слава тобі, Господи! Знайшовсь нарешті один нормальний серед ідіотів, з котрих перший — бовдур і нездара Сашка!

— Хто цей Сашка-нездара? — поцікавився лікар.

— Та ось він, Рюхин! [135]— відповів Іван і тицьнув брудним пальцем у напрямі Рюхина.

Той спалахнув з обурення.

«Оттака мені від нього дяка! — гірко подумав він. — За те, що виявив чулість до нього! От уже справді паскуда!»

— Типовий куркулець за своєю психологією, — промовив Іван Миколайович, якому, очевидно, допекло викривати Рюхина, — і до того куркулець, що ретельно маскується під пролетаря [136]. Погляньте на його пісну фізіономію та звірте з тими лункими віршами, які він написав до першого числа! Хе-хе-хе… «Здіймайтесь!» та «підіймайтесь!»… а ви зазирніть йому до нутра — що він там думає… ви жахнетеся! — Тут Іван Миколайович зловіщо розсміявся.

Рюхин тяжко сапав, був червоний і думав тільки про одне, що він відігрів в себе на грудях змію, що поспівчував тому, хто виявився насправді затятим ворогом. І головне, що й вдіяти нічого не можна було: не лаятися ж з душевнохворим?!

— А чого вас, власне, доправили до нас? — запитав лікар, уважно вислухавши викриття Бездомного.

— Та чорт би їх побрав, тих йолопів! Схопили, зв’язали якимось ганчір’ям і поволокли на вантажівці.

— Дозвольте вас запитати, ви чому до ресторану прийшли в самій білизні?

— Нічого тут немає дивного, — відповів Іван, — пішов я купатися на Москву-ріку, ну й поцупили мою одежу, а оце паскудство залишили! Не голяком оце ж мені Москвою йти? Вдяг що було, бо поспішав у ресторан до Грибоєдова.

Лікар питально поглянув на Рюхина, і той похмуро пробурмотів:

— Ресторан так називається.

— Угу, — сказав лікар, — а чого так поспішали? Якесь ділове побачення?

— Консультанта я ловлю, — відповів Іван Миколайович і тривожно озирнувся.

— Якого консультанта?

— Ви Берліоза знаєте? — спитав Іван багатозначно.

— Це… композитор?

Іван засмутився.

— Який там композитор? Ах так… Та ні! Композитор — це однозванець Миши Берліоза!

Рюхину не хотілося нічого казати, та довелося пояснювати.