Михаїл Булгаков - Майстер і Маргарита

Пилат сказав, що він розглянув справу Єшуа Га-Ноцри й ухвалив смертний вирок.

Отже, на страту, яка має звершитися сьогодні, засуджено трьох розбійників: Дисмаса, Ґестаса, Вар-раввана і, крім того, цього Єшуа Га-Ноцри. Перші двоє, що надумали підбурювати народ до бунту проти кесаря, узяті з боєм римською владою, числяться за прокуратором і, отже, про них тут мова не йтиме. Останні ж, Вар-равван і Га-Ноцри, схоплені місцевою владою й засуджені Синедріоном. Згідно з законом, згідно зі звичаєм одного з цих двох злочинців слід буде відпустити на волю на честь великого свята Пасхи [82], що настає сьогодні.

Отож, прокуратор бажає знати, кого з двох злочинців має намір звільнити Синедріон: Вар-раввана чи Га-Ноцри?

Каїфа схилив голову на знак того, що запитання йому зрозуміле, і відповів:

— Синедріон просить звільнити Вар-раввана.

Прокуратор добре знав, що саме так йому відповість первосвященик, але завдання його полягало в тому, щоб показати, що така відповідь викликає в нього подив.

Пилат це й зробив з великою майстерністю. Брови на погордливому його обличчі підвелися, прокуратор з подивом поглянув первосвященикові просто у вічі.

— Сказати правду, ця відповідь мене здивувала, — м’яко промовив прокуратор, — боюся, чи немає тут непорозуміння.

Пилат пояснив. Римська влада аніяк не зазіхає на права духовної місцевої влади, первосвященикові це добре відомо, але цього разу наявна очевидна помилка. І у виправленні цієї помилки римська влада, звісно, зацікавлена.

Справді бо: злочини Вар-раввана та Га-Ноцри аж ніяк не можна порівнювати за тяжкістю. Якщо другий, явно божевільна людина, винний у виголошуванні безглуздих слів, що бентежили народ в Єршалаїмі та деяких інших місцях, то перший обтяжений далеко більше. То ще не все, що він дозволив собі прямі заклики до заколоту, він іще вбив стража при спробі брати його. Вар-равван незрівнянно небезпечніший, ніж Га-Ноцри.

З огляду на все викладене прокуратор просить первосвященика переглянути присуд і залишити на свободі того з двох засуджених, хто є менш шкідливим, а таким, без сумніву, є Га-Ноцри. Отже?..

Каїфа сказав тихим, але твердим голосом, що Синедріон уважно ознайомився зі справою і вдруге сповіщає, що має намір звільнити Вар-раввана.

— Як? Навіть по моєму клопотанні? Клопотанні того, в особі якого говорить римська влада? Первосвященику, повтори утретє.

— І втретє повідомляю, що звільняємо Вар-раввана, — тихо сказав Каїфа.

Усьому прийшов край, і говорити вже не було про що. Га-Ноцри відходив назавжди, і страшних, лютих болів прокуратора вилікувати нікому; проти них немає засобів, окрім смерти. Та не ця думка вразила тепер Пилата. Усе та ж незбагненна туга, що вже приходила на бальконі, пройняла усю його істоту. Він одразу спробував її пояснити, і пояснення було дивне: невиразно здалося прокураторові, ніби він чогось не договорив із засудженим, а може статися, чогось і не дослухав.

Пилат прогнав цю думку, і вона відлетіла тієї ж миті, що й прилетіла. Вона відлетіла, а туга лишилася нез’ясованою, бо не могла ж її пояснити інша коротка думка, що промайнула неначе блискавка й тієї ж миті згасла: «Безсмертя… прийшло безсмертя…» Чиє безсмертя прийшло? Цього не збагнув прокуратор, та думка про це загадкове безсмертя змусила його похолонути на осонні.

— Гаразд, — сказав Пилат, — хай буде так.

Тут він озирнувся, кинув оком на видимий йому світ і здивувався тій зміні, що настала. Зник обтяжений трояндами кущ, зникли кипариси, що обступали горішню терасу, і гранатове дерево, і біла статуя в зелені, та й сама зелень. Попливла натомість якась багряна гуща, в ній заколисалися водорості й рушили десь, а разом із ними рушив і сам Пилат. Тепер його гнав, душив і пропікав найстрашніший гнів — гнів безсилля.

— Тісно мені, — вимовив Пилат, — тісно мені!

Він холодною вогкою рукою шарпнув клямру з коміра плаща, й та впала на пісок.

— Сьогодні душно, десь іде гроза, — озвався Каїфа, не зводячи очей з розпашілого обличчя прокуратора та прочуваючи всі муки, які ще будуть згодом. «О, який страшний місяць нісан цього року!»

— Ні, — сказав Пилат, — це не через те, що душно, а тісно мені стало з тобою, Каїфо. — І, звузивши очі, Пилат усміхнувся й додав: — Начувайся, первосвященику.

Темні очі первосвященика блиснули, і, не згірше ніж раніш прокуратор, він виказав на своєму обличчі подив.

— Що чую я, прокураторе? — гордовито й спокійно відказав Каїфа. — Ти погрожуєш мені після вже виданого присуду, ухваленого тобою самим? Чи може таке бути? Ми звикли до того, що римський прокуратор важить слова, перш ніж що-будь сказати. Не почув би нас хто, ігемоне?