Мері Геґар - Стріляй, як дівчисько

Коли ми приїхали в Японію і почали жити разом, мій оптимізм дуже швидко згас. Усі рідні мали щодо нього рацію, а тут, у Японії, мене перестали поважати, бо я взяла з ним шлюб. Було чимало бойових пілотів, які перестерігали мене, однак я цього не розуміла. Я призвичаїлася до думки, що життя складне. Я так вирішила, але воно було моє, і я мала так жити.

Одного вечора, місяців через вісім після чоловікового приїзду до Японії, я читала в ліжку. З якоїсь причини ми почали сперечатися щодо правил Повітряних сил. Джек уважав, ніби вони не всі хороші, і наполягав, що на деякі з них можна просто не зважати.

— Чудово. Сподіваюся, з таким підходом ти ніколи не станеш командиром, — різко відповіла я й утупилася в книжку.

Тоді, наче бик перед ривком, Джек схилився наді мною зі стиснутими кулаками й витріщився, немовби чекав, поки я насмілюся знову заговорити. Мене охопила паніка. Він частенько втрачав самовладання, але цього разу все здавалося інакшим. Неквапом, уникаючи його погляду, я вислизнула з ліжка. Я вирішила спакувати валізу (вже не вперше) і піти переночувати в подружки, що жила неподалік.

Та щойно я почала повільно відходити від чоловіка, як опинилася на підлозі. Мені знадобилася хвилина, аби зрозуміти, що сталося. Шокована, я звела очі вгору й помалу збагнула: він ударив мене в спину — і я полетіла на шафу. Потім, відскочивши від неї, приземлилася на дупу. Нізащо не забуду тієї миті, коли розгублено дивилася на нього з підлоги.

Ні, мені не було страшно. Правду кажучи, я збиралася добряче поквитатися з ним, однак то була просто емоційна зрада нереальних масштабів. Виявляється, він зневажав мене, думаючи, ніби до мене можна ставитися отак?

Тоді я взяла намір розлучитися, і він одразу побачив це в моїх очах. Джек упав на коліна, почав плакати й вибачатися. Я підвелася й притисла його голову собі до грудей. Ми обоє знали, що нашому шлюбові кінець. Він усе життя потерпав від свого темпераменту. Якось Джек сказав мені, що через свою запальність боїться одружуватись і що він не вартий мене.

Наступні кілька днів ми пережили багато болісних розмов, але мені все вже було зрозуміло. Я не повторюватиму маминих помилок і не чекатиму, поки ситуація дійде краю. Джек ридав і благав не йти від нього, і це здивувало мене. Я завжди відчувала, що він ставиться до мене так, ніби ненавидить.

Я швидко втямила: його надзвичайно турбує те, чи скажу я комусь, що він мене вдарив. Йому було соромно за себе, і він, очевидно, боявся, що це зашкодить його кар’єрі. Ми мали жити в Японії ще кілька місяців і, щиро кажучи, я не знала, з якого боку підійти до нашого розлучення в чужій країні. Я не хотіла звертатися до юридичних послуг частини, тож погодилася дозволити йому пожити зі мною, аж поки ми повернемось у Штати. Одначе від тієї ночі ми більше ніколи не були справжнім подружжям.

Якщо чесно, після того інциденту я відчула неабияке полегшення. Звісно ж, я була спустошена, але в певному розумінні це розчистило мені шлях. Я нарешті змогла зосередитися на своїй меті. Часу сумувати не було. Я мала повертатися до роботи.

На той час я вже зібрала весь пакет документів, потрібний для того, щоб скласти іспит на пілота, і не могла дочекатися співбесіди з командирами. Я знала, що маю високі шанси стати найпершим кандидатом від бази, і дуже на це сподівалась. І справді, командир моєї ескадрильї дав мені позитивну характеристику.

А потім була зустріч із командиром бригади — слід було переконати його зробити те саме, і я нетерпляче чекала нагоди поговорити з ним про свої прагнення. Зрештою, він теж був пілот F-16. Наша співбесіда пройшла напрочуд добре, проте наприкінці він сказав, що не може поставити найвищий бал. Мені аж дух захопило. Я намагалася не показувати емоцій, але в душі панікувала. Уся моя тяжка праця знову зводилася нінащо. Де я схибила? Що я зробила не так?

— Але чому, сер? Хто ваш головний кандидат, якщо не я? Хіба хтось у групі взагалі здатний до авіапідготовки? — спитала я, ледь стримуючись.

— Ні. Ви були приголомшливим активом цієї групи. Просто ваш чоловік тут, статус-резерв, так?

Цього не може бути. Я мовчки кивнула. Усі на роботі вважали, що ми досі разом. Джек залишився до кінця року, хоч ми обоє знали, що розлучимося. Таким був наслідок моєї спроби зберегти Джекові репутацію й не казати нікому, що він зробив.

— І як же це все буде, якщо ви обоє станете пілотами? Хто доглядатиме ваших дітей? Ану ж вас обох пошлють у бій? Якщо він захоче досягти успіху в Повітряних силах, йому знадобиться сильна підтримка вдома. Хіба ви не хочете бути йому за добру дружину?