Энтони Дорр - Все те незриме світло

– Не сьогодні, Марі.

– Хіба ми не можемо піти прогулятися округою?

– Це надто небезпечно.

Їй хочеться верещати. Ну які там можуть бути небезпеки? Відчинивши вікно у спальні, вона не чує ні лементів, ні вибухів, лише крики пташок, яких її двоюрідний дідусь називає бакланами, і море, а також рідкісні вібрації літака, коли той пролітає над головою.

Вона годинами вивчає будинок. Перший поверх належить мадам Манек: тут чисто, всюди лад і завжди повно гостей, які заходять через кухонні двері обмінятися плітками. Тут їдальня, фойє, у коридорі – буфет, повний антикварного посуду, який дрижить щоразу, коли хтось проходить повз нього. У кухні – двері в кімнату мадам: ліжко, раковина, нічний горщик.

Одинадцять гвинтових сходинок ведуть на другий поверх, де пахне зів’ялою розкішшю: стара швацька кімната, колишня кімната служниці. «Просто тут, на сходовому майданчику, – розказує мадам Манек, – чоловіки впустили труну з двоюрідною бабусею Етьєна».

– Труна перевернулася, і небіжчиця з’їхала аж до низу. Вони всі страшенно перелякалися, але їй взагалі нічого не зробилося!

Та третьому поверсі теж мотлох: коробки з бляшанками, металеві диски, ржаві пилки; відра з якимись речами, напевне, електротехнічними деталями; стоси технічних довідників навколо туалету. До четвертого поверху речі вже займають увесь простір – у кімнатах, коридорах і на сходах: відра з якимись деталями машин, коробки з-під взуття, повні шурупів, старезних лялькових будинків, зроблених її двоюрідним дідом. Велетенська Етьєнова кімната займає цілий п’ятий поверх, то дуже тихий, то повний голосів, музики чи радіоперешкод.

А далі – шостий поверх: охайна спальня її дідуся зліва, прямо попереду – туалет, праворуч – маленька кімната, у якій сплять вони з батьком. Коли дме вітер, а значить, майже завжди, стогнуть стіни і стукають віконниці, будинок, із його переповненими кімнатами і гвинтовими сходами всередині, здається фізичним втіленням внутрішнього світу його власника: відособлений, але повний обплетених павутиною дивовиж.

На кухні подруги мадам Манек захоплюються волоссям і веснянками Марі-Лор. У Парижі, кажуть жінки, люди по п’ять годин стоять у чергах по хліб. Парижани їдять своїх хатніх улюбленців, забивають каменями голубів на суп. Немає ні свинини, ні кролятини, ні цвітної капусти. Автомобільні фари пофарбовані в синій, розповідають вони, а ночами в місті тихо, мов на цвинтарі: ні автобусів, ні потягів. Купити бензин майже неможливо. Марі-Лор сидить за квадратним столом поряд із тарілкою печива й уявляє цих літніх жінок: жилаві руки, мутні очі, величезні вуха. З вікна на кухні долинає фіть-фіть-фіть сільської ластівки, звуки кроків по фортечних мурах, стукіт мотузок об щогли, скрип петель і ланцюгів у порту. Привиди. Німці. Молюски.

Щуплявий рожевощокий викладач технічних наук доктор Гауптман знімає із себе пальто з латунними ґудзиками і вішає його на спинку стільця. Він наказує кадетам із Вернерового класу взяти відкидні металеві коробочки із замкнутої шафи в глибині лабораторії.

Усередині кожної – трибки, лінзи, запобіжники, пружини, скоби, резистори. Ось груба котушка мідного дроту, ось крихітний апаратурний молоточок і двополюсний акумулятор завбільшки з черевик – Вернер ще ніколи не тримав у руках такого якісного обладнання. Викладач-коротун стоїть біля дошки й малює схему з’єднань простого приладу для передавання коду Морзе. Він кладе крейду, зводить граційні пальці й просить хлопців зібрати схему з того, що міститься у їхніх наборах.

– У вас є година.

Більшість хлопців бліднуть. Висипають усе на столи й перебирають боязко, наче це подарунки з майбутнього. Фредерік вибирає зі своєї коробки випадкові деталі й підносить їх до світла.

На якусь мить Вернер повертається у свою кімнату в сиротинці, де у його голові аж роїться від питань: « Що таке блискавка? Як високо можна підстрибнути, стоячи на Марсі? У чому різниця між двічі по п’ятдесят та двічі по п’ять плюс двадцять?» А тоді він бере зі своєї коробочки батарею, дві металеві пластини, кілька гвіздочків й молоток. Менш ніж за хвилину він робить осцилятор, такий як на схемі.

Коротун супиться. Він перевіряє контур. Той працює.

– Гаразд, – він стоїть перед Вернеровим столом, зчепивши руки за спиною. – Тепер візьміть із коробки дисковий магніт, дріт, шуруп і батарейку. – Хоча його вказівки наче й призначаються всьому класові, дивиться він лише на Вернера. – Можна використовувати тільки це. Хто може зробити простий мотор?