Энтони Дорр - Все те незриме світло

Вернер прокашлюється.

– Ми діємо в інтересах миру. – Це слово в слово те саме речення, яке вони з Ютою почули по «Радіо Німеччини» три дні тому. – В інтересах людства.

Гер Зідлер сміється. Знову Вернера вражає, як багато в нього зубів і які вони дрібні.

– Ти знаєш, чого нас вчить історія? Історія – це діло рук переможців. Хто перемагає, той і розказує, як усе було. Ми діємо заради власної користі. Звісно. Назви мені людину чи народ, що так не робить. Заковика в тому, щоб визначити, у чому саме полягає ця користь.

Залишається один кусень торта. Радіо мурчить, жінка сміється, а гер Зідлер, вирішує Вернер, майже не схожий на його сусідів, із їхніми настороженими, стривоженими обличчями – обличчями людей, що звикли щоранку проводжати близьких у шахти. Його обличчя ясне й цілеспрямоване; він чоловік, напрочуд упевнений у своїх привілеях. І за п’ять метрів від нього сидить ця жінка з нафарбованими нігтями й гладенькими литками – жінка, така незвична для Вернерового життя, що здається чужинкою з іншої планети. Так, наче вона вийшла із самого приймача «Філько».

– Ти вправний з інструментами, – підсумовує гер Зідлер. – І надто розумний, як на свій вік. Таким хлопцям, як ти, є де вчитися. У школах генерала Гайссмаєра. [20] Август Гайссмайєр (1897–1979) – генеральний інспектор закладів націонал-політичної освіти. – Прим. ред. Вони найкращі серед найкращих. Там і механіку вивчають. Дешифрування, ракетні двигуни, усе найсучасніше.

Вернер не знає, куди подіти очі.

– У нас немає грошей.

– А цим і вирізняються такі заклади. Їм потрібні діти з робітничого класу, трудівники. Хлопці, не заплямовані… – гер Зідлер нахмурюється, – гнилизною середнього класу. Кінотеатрами й усім таким. Їм потрібні працелюбні хлопці. Виняткові хлопці.

– Так, пане.

– Виняткові, – повторює він, киваючи, наче говорить сам до себе. Він свистить, і повертається єфрейтор, тримаючи в руці каску. Солдат зиркає на останній кусень торта й швидко відводить погляд. – В Ессені є комісія з набору, – каже гер Зідлер. – Я напишу для тебе рекомендацію. Ось, візьми… – він простягає Вернерові сімдесят п’ять марок, і той чимскоріше ховає купюри в кишеню.

Єфрейтор сміється.

– Наче вони печуть йому пальці!

Гер Зідлер думками десь далеко.

– Я надішлю Гайссмаєрові листа, – вирішує він. – Добре для нас, добре для тебе. Ми діємо в інтересах людства, так? – Він підморгує. А тоді військовик дає Вернерові дозвіл на перебування поза домом після комендантської години і проводжає його.

Вернер іде додому, не помічаючи дощу, намагаючись осягнути грандіозність того, що сталося. Дев’ять чапель стоять, мов квіти, у каналі за коксовим заводом. Баржа подає свій жахливий сигнал, вугільні вагонетки котяться туди-сюди, і постійний глухий стукіт буксирної лебідки відлунює в темряві.

У сиротинці всі діти вже повкладалися спати. Фрау Елена влаштувалася просто посеред холу з горою випраних шкарпеток на колінах і пляшкою хересу. У неї за спиною Юта сидить за столом і споглядає Вернера з разючою напруженістю.

– Що він хотів? – цікавиться фрау Елена.

– Тільки щоб я полагодив радіо.

– Оце й усе?

– Так.

– Вони щось питали? Про тебе? Про дітей?

– Ні, фрау Елено.

Фрау Елена важко видихає, так, наче затамовувала подих попередні дві години.

– Dieu merci . [21] Слава Богу! ( фр .) – Вона тре скроні обома долонями. – Можеш лягати спати, Юто.

Юта вагається.

– Я полагодив радіо, – пояснює Вернер.

– Який ти молодець, Вернере. – Фрау Елена робить великий ковток хересу, заплющує очі й закидає голову назад. – Ми залишили тобі вечерю.

Юта йде до сходів, у її очах читається сумнів.

На кухні все вкрите плямами від вугілля і якесь незугарне. Фрау Елена заносить тарілку, на ній лежить єдина варена картоплина, розрізана навпіл.

– Дякую, – каже Вернер. Він досі відчуває присмак торта.

Маятник гойдається туди-сюди в старому підлоговому годиннику. Торт, збиті вершки, товстий килим, рожеві нігті й довгасті литки фрау Зідлер – усі ці враження крутяться у Вернеровій голові, мов карусель. Він згадує, як возив Юту до шахти номер дев’ять, де зник їхній батько, вечір за вечором, так, наче той міг вийти з ліфта, тягнучи ноги.

Світло, електрика, ефір. Простір, час, маса. «Принципи механіки» Гайнриха Герца. Знамениті Гайссмаєрові школи. Дешифрування, ракетні двигуни, усе найсучасніше.

«Розплющте свої очі , – казав той француз на радіо, – і побачте якомога більше, перш ніж вони заплющаться назавжди».