Евгений Положий - Іловайськ. Розповіді про справжніх людей

Здесь есть возможность читать онлайн «Евгений Положий - Іловайськ. Розповіді про справжніх людей» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2015, ISBN: 2015, Издательство: Литагент Фолио, Жанр: prose_military, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Іловайськ. Розповіді про справжніх людей: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Іловайськ. Розповіді про справжніх людей»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Євген Положій (м. Суми), 47 років – відомий журналіст і письменник. У видавництві «Фоліо» вийшли його романи «Потяг», Мері та її аеропорт», «Дядечко на ім’я Бог», «Вежі мовчання», «Юрій Юрійович, улюбленець жінок», «Риб’ячі діти».
«Іловайськ» – книга про мужність неймовірний героїзм і людяність українських солдат і офіцерів, бійців добровольчих батальйонів, батальйонів теробороны, всіх тих, хто опинився в кінці серпня 2014 року в «Іловайському котлі», що став найбільшою поразкою української армії в ході війни на сході. Це чесна книга про війну, яка, як відомо, нікого ще не зробила краще, натомість, серед крові, вогню та заліза люди залишаються людьми.
Автор почув історії близька сотні учасників Іловайської трагедії, книга побудована на реальних подіях. Тим не менше, просимо вважати всі збіги імен, прізвищ та позивних випадковими.

Іловайськ. Розповіді про справжніх людей — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Іловайськ. Розповіді про справжніх людей», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

– У мене родич помер. Попросили рідним його відвезти.

– Паспорт є?

– Так, ось, тримай.

– Та не твій, небіжчика! Твій я ж дивився тільки що.

– На.

– А де небіжчик? Де він помер?

– У Сніжному. У будинку вибухом завалило, коли укропи обстрілювали. Він там на копанці працював.

– А, ну добре. Сніжне – це де?

– Це там, – Паша махнув у бік кордону.

– Проїжджай, братанчику. Ти, я так зрозумів, скоро назад?

– Завтра вранці, якщо все нормально. Ось візьми: блок сигарет, вода.

– О, братанчику, спасибі! З цього ж розмову починати і треба!

Паша витер піт із лоба і заїхав на територію «денеер». Дивні відчуття переслідували його по дорозі. Він нібито їхав по своїй батьківщині, дорогами, які знав, як свої п’ять пальців, і всі тут люди були свої, донецькі хлопці, з якими він пройшов огонь і воду. Але сьогодні він став для них чужим. Добре, аби просто чужим, він став для них ворогом лише тому, що думав інакше, і вони, не замислюючись, могли його вбити, якби запідозрили недобре. Що змогло розділити їх так різко, поставити на різні сторони барикади за такий короткий термін? Що сталося з ними, в їх головах? Як так сталося, що вони, не замислюючись, почали вбивати людей?

До Н. Павло проїхав із перемінним успіхом ще три блокпости, і на кожному довелося відповідати на запитання про труну. Він кілька разів набирав номер жінки, що повідомляла командиру частини про смерть Андрія, але кожного разу слухавка прогнозовано відповідала, що абонент знаходиться поза зоною досяжності. В’їхавши в село, він скинув швидкість до мінімуму. Вечоріло, стало прохолодно і свіжо, люди сиділи на лавках і лускали насіння. «Як запитати? Де живе Тетяна? А якщо її не Тетяною звати? І як сказати, що відповісти, якщо запитають, навіщо мені потрібно: шукаю могилу укропа? Візьмуть же і здадуть відразу в комендатуру, і тоді – прощай, свобода, привіт, війна!» – сумно думав він, шукаючи правильне рішення. Нарешті, набрався сміливості, зупинив машину і підійшов до лавки, на якій сиділо п’ять-шість чоловік, в основному люди похилого віку.

– Добрий вечір, – почав Павло. – Я сам зі Сніжного…

На лавці схвально заколивалися хустини і картузи.

– Сестри моєї чоловік тут днями загинув, коли колону палили. Солдат, контрактник. Його десь тут під селом жіночка місцева поховала. Начебто її Тетяною звати. Нічого не чули?

Хустинки і картузи загойдалися: «…ні-ні-ні».

– Це для нього, чи що, труна? Тобі до голови сільради потрібно. Він позавчора там із кимось ходив, могили відмічав.

– А як його знайти?

– Сільрада закрита вже, так ти прямо додому шуруй.

Великий будинок голови з високим парканом було важко пропустити, та і розповіли, як доїхати, детально і зрозуміло. Голова, здоровий сивий дядько із великим кендюхом, вийшов на стук і оглушливий гавкіт двох вівчарок, витираючи долонею від жиру пухкі червоні губи:

– Так, є могили, але де чия, як я можу знати? Гості у мене, не можу з тобою зараз піти, та і дозвіл спеціальний потрібний, зрозумів? – голова активно заворушив пальцями, імітуючи перерахування грошових купюр. – Просто ж так нічого не робиться, хіба що пташки літають, еге ж?

– Добре, – зміркував Павло. – Я тоді додому, в Сніжне, пташкою метнуся, а завтра зранку заїду до вас у сільраду, за дозволом, так?

– Давай, я з сьомої на місці, – голова, задоволений собою, розвернувся широкою спиною до Павла і пішов, човгаючи рваними капцями по тротуарній плитці, до будинку. – Лопату не забудь узяти! – крикнув, не обертаючись, бадьоро.

Кирку і лопату повинен був узяти Петруха. Вони домовилися зустрітися на околиці Многопілля, але Павло вже спізнювався на півгодини.

– Ти посидь ще трохи, я скоро тут, – умовляв він товариша в телефон. – Я ще сотку зверху накину.

Їхати за Петрухою, не розвідавши по світлому, де точно знаходиться могила солдата, не мало сенсу. Але хто може сказати напевно? Та ще і піти наперекір голові? Він повільно їхав селом, поки не виїхав на околицю і не зупинив машину неподалік від двох спалених вантажівок і бетеера. Все правильно: бій ішов, судячи з описів, десь тут, з цього краю. Павло вийшов із машини, вдихнув повітря в груди, і лише тепер зрозумів, як утомився. Закурив сигарету, обіпершись на капот, і став прикидати різні варіанти. Єдине він знав напевно – йому абсолютно не хотілося залишатися тут більше, ніж на одну ніч.

– Доброго вечора! – до нього тихо озвався літній чоловік у світлому піджаку.

– І вам доброго вечора, – обернувся, вдивляючись у сутінки.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Іловайськ. Розповіді про справжніх людей»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Іловайськ. Розповіді про справжніх людей» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Іловайськ. Розповіді про справжніх людей»

Обсуждение, отзывы о книге «Іловайськ. Розповіді про справжніх людей» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x