Михайло Яворський - Поцілунок Лева

Я любив вчитися, але сподівався, що війна буде довшою, ніж передбачав директор. Думка про те, що вчителька польської мови може завалити мене через те запитання (а Богдан був певен, що так і буде), змусила мене надіятись на поразку поляків.

- А що нам війна? - сказав Богдан, - йдемо грати в шахи. Шахи були для нас не просто грою, а пристрастю. Ми стежили за звітами про чемпіонати в газетах, вивчали нові дебюти, хитромудрі ходи, несподівані мати. Ми грали щодня, здебільшого в нього вдома. Іноді ми так захоплювалися, що я залишався у нього на ніч. Пан Коваль знав, що якщо я ввечері не вдома, значить - граю в шахи з Богданом.

Пан Коваль був близьким другом Богданового батька. Вони зустрілись у Відні після Першої світової. Богданів батько вчився там на правника, а пан Коваль - на фінансиста. Через декілька років вони зустрілися у Львові. Пані Боцюрків, Богданова мати, обожнювала пана Коваля. Вона розпливалась у щасливій усмішці на саму згадку про нього.

її чоловік помер за незрозумілих обставин. Як адвокат він захищав політичних в’язнів, націоналістів, комуністів тощо, що не було особливо популярним. Одного дня його збив трамвай. Двоє свідків бачили, як його штовхнули під той трамвай два молодики в чорних сорочках - таких, як носять ендеки. Але поліційне розслідування визнало його смерть нещасним випадком. Це завдало Богдановій сім’ї невимовного болю. Його свавільний старший брат часто повторював: «Настане день розплати».

Того пам’ятного дня 1 вересня ми грали в шахи не так довго, як планували. Якось посеред гри Богдан запитав: «Що ти думаєш про війну?» Захоплений зненацька тим запитанням, я стенув плечима. Мені в уяві постав образ Вовка та вчительки, яка могла завалити мене. «Що я думаю?» - перепитав я.

Я не встиг відповісти. Раптовий рев, що дедалі гучнішав, немов грім, змусив нас скочити на рівні ноги. Не встигли ми добігти до вікна, як будинок струсонуло вибухом. Це було схоже на землетрус. Другий і третій вибухи прогриміли вже трохи далі. Ми побігли на дах. Будинок було розташовано біля підніжжя пагорба, на якому стоїть собор св. Юра. Звідти нам було видно хмару густого чорного диму, що здіймалася від головної залізничної станції. Літаки, які скинули бомби, розтанули в червоній заграві західного сонця.

Тієї ночі я залишився в Богдана. Перед сном Богданова мати зготувала нам вечерю - суп і деруни, які ми мачали в сметану. Коли ми сиділи за столом, вона не видавалась ані сумною, ані щасливою. В юності вона пройшла крізь жорна Першої світової війни. Сказала лише: «Багато різного станеться, буде чимало несподіванок». У Богданового брата настрій був піднесений. «Мають, що заслужили,

- казав він, маючи на увазі поляків. - Це тільки початок».

Наступного ранку, дорогою додому я побачив, як різко змінилося обличчя міста. Стіни та паркани було обклеєно плакатами, що оголошували надзвичайну ситуацію в державі, загальну мобілізацію та створення комітетів цивільної оборони. Інші плакати попереджали про відімкнення енерго- та водопостачання, щоб німці не змогли отруїти місто. Вулиці були переповнені людом, що квапився до крамниць у передчутті майбутньої недостачі. Час до часу я зустрічав загони піхоти або кавалерії. Улани

- кавалеристи - були гордістю польського війська. Вони їхали верхи з довгими списами в руках. Якщо вірити газетам, тими списами вони могли проколоти хоч би й німецький танк. Щодо мене, то вони скидалися на якихось химерних середньовічних лицарів у формах польської армії.

«На все пора і свій час на кожну річ під сонцем».

Еклезіаст

Наприкінці тижня з ’явилися нові плакати, які оголошували комендантську годину з шостої години вечора до шостої ранку. Центральну електричну станцію зруйнували німецькі бомбардувальники. Місто залишилось без електрики. Світло не дозволяли запалювати через нічні авіарейди. Бомбосховища було облаштовано у кожному кварталі. Радіо закликало населення строго дотримуватися комендантської години. Кожного, кого зустрінуть на вулиці після 18.00, вважатимуть німецьким агентом і розстрілюватимуть на місці.

Поряд із давнішими написами «Бий жида!» з’явилися нові

- «Бий німців!» На державному радіо лунали патріотичні пісні та остереження проти диверсантів. Місто також рясніло плакатами із закликами до жертовності: «На війні кожен чоловік будь-якого віку, як і кожна жінка, - є солдатом»; «За Польщу і за Церкву ми битимемося до кінця». У радіотрансляції єпископ починав «Отче наш» зі слів «Дай нам щоденно нового ворога мертвим»...