Дітер Нолль - Пригоди Вернера Гольта

— Справа? Ні. Мені просто хотілось дочекатися вас. — Він глянув на годинник. — Ще немає і восьми. Будь ласка, пропустіть трамвай і дозвольте мені вас провести додому пішки, згода?

Вона здивовано глянула на нього, за звичкою подивилась йому прямо в вічі і збентежила тим іще більше.

— Річ у тому, що коли минулого разу я побачив вас у цій сукні… Вона вам так пасує, смужки на ній такого ж синього кольору, як і ваші очі… Відтоді я багато про вас думаю, — невпевнено сказав він, долаючи замішання.

— А ви починаєте мені подобатися! — промовила у відповідь фрау Арнольд, і в голосі її забриніли суворі нотки. Вона була здивована і незадоволена. Зморшки біля куточків її губ поглибшали, судячи з виразу обличчя, вона рішуче приготувалася до захисту.

Гольт зрозумів, що бовкнув зайве, і благально подивився на неї.

— Будь ласка, не проганяйте мене. Я хочу лише ближче познайомитися з вами, і не питайте навіщо, а то я можу знову щось не те ляпнути…

— Ви не можете мені диктувати, що я повинна, а чого не повинна у вас питати! — перепинила його фрау Арнольд уже зовсім сердито. — Іще чого! Я обов'язково запитаю: навіщо? Що все це означає? Для чого вам зі мною ближче знайомитись? — І різким тоном, якого він од неї не сподівався, додала: — Для чого ви забираєте в мене час, що вам треба від мене?

— Не знаю, — засмучено сказав Гольт. І на мить ним опанувало завзяття, яке зникло, тільки-но вона глянула на нього. — По-дурному, — додав він, — безглуздо я поводжуся, стоячи як школяр перед вами. Я зовсім не думав про те, чому я на вас чекаю, далебі. Досі я взагалі вас не помічав, і причиною тому був, мабуть, ваш синій комбінезон, — вам не слід його носити! Крім того, ви не маєте права ховати своє волосся! Коли в людини таке розкішне волосся, його не закривають хусткою! Але річ, звичайно, не в волоссі. Ви взагалі зацікавили мене. У мене просто в голові не вміщається, як людина може не знати, що вона така гарна.

Фрау Арнольд зашарілася від його слів і тихо, але ще різкіше сказала:

— Тримайте свої компліменти при собі! І в майбутньому дайте мені, будь ласка, спокій!

Вона повернулась і пішла від нього. Підходив трамвай.

«Ви ще не скоро перевалите через критичний рубіж», — сказав Цернік після історії з Каролою. Гольт у душі не погодився з ним. Адже він зробив для себе з цієї неприємної історії висновок. У нього пропала вся охота до таких пригод. Ні, з цим покінчено. І коли він шукав зближення з Юдіт Арнольд, то без усякої задньої думки.

На його долю випало тепер чекання. Йому треба вчитись, здобувати професію і нічим не сушити собі голову, аж поки настане момент, коли Шнайдерайт буде розвінчаний в очах у Гундель. Тепер між Гольтом і нею налагодились зовні цілком пристойні взаємини — інколи вони ходили разом на концерти і театральні вистави. Він з усіх сил намагався приховати від неї, що він відчував, коли зустрічався з нею. Що б там улітку не було між нею і Шнайдерайтом у таборі — Гольт не хотів втрачати її. Він ждатиме. Але хіба це означає, що він повинен тепер уникати жінок? Хоча слід було б припинити гру з Анжелікою. Він вирішив покласти край цій несправедливості — і більше не зустрічався з нею. Пояснив їй, що підготовка до екзаменів на атестат зрілості забирає в нього весь час до останньої хвилини.

Випускні екзамени, певна річ, не забирали в нього всього часу. Він мав клопіт тільки з іноземними мовами. З основної для нього дисципліни — математики — Гольт випереджав шкільну програму. З допомогою Бльома він займався векторною алгеброю, диференціальною геометрією та сферичною тригонометрією. З фізики, хімії і біології у нього також були добрі оцінки, так само, як і з німецької мови та історії. Гольт працював усе ще напружено, ба Язвіть із злістю, але водночас із цим знаходив час багато читати, ходити у театр і часто думати про Юдіт Арнольд.

Юдіт Арнольд не виходила йому з голови.

«Для чого вам зі мною ближче знайомитися, що вам треба від мене?» Гольт шукав відповіді. Причому знов відчував оту непевність, яка ним оволоділа після неприємної історії з Каролою. Він пригадав також злу, нищівну критику Церніка. Він не міг дати собі ради.

Те, що фрау Арнольд пішла тоді від нього, — невелика трагедія. Він невірно поводився. Вона заміжня і, звичайно, не звикла, щоб на неї чекав незнайомець. Вона ще менше за нього знала, що діяти в подібній ситуації. В майбутньому йому слід поводитися розумніше. В майбутньому? А хіба він не зупиниться на цій першій, невдалій спробі? Несподівано для себе самого він відчув, що ця пригода, яка тільки-но почалася, обов'язково матиме продовження. Він не шукав її. Просто так сталося. Що ж, нехай буде, що буде.