Дітер Нолль - Пригоди Вернера Гольта

Гольт працював наполегливо. Уроки з математики тепер замість Еберсбаха вів щокатий, рудий Лорентц. Уперше зайшовши в клас, він вигукнув:

— Лорентц! Через «тц», як великий фізик, хоч поки що і не такий славнозвісний!

— Слухай-но, колего, — доброзичливо звернувся до нього Гофман, — більшість із нас тут старші за тебе, і горе тобі, якщо зганьбиш гільдію учителів!

Лорентц тільки посміхнувся… Енергійний, бадьорий, він з вигуком «Ігрек дорівнює…» вривався в клас і своєю енергією запалював учнів. Як не відрізнявся Лорентц од Еберсбаха, а навчального плану також не дотримувався.

Якось у вересні Гольт біля прохідної зіткнувся з доктором Гагеном, котрого вже давно не бачив. Хімік був не сам — він розмовляв з жінкою у синьому комбінезоні. Гольт впізнав її: то була фрау Арнольд, яка тепер заступала Мюллера. Гаген з властивою для нього жвавістю повернувся до Гольта і засипав його запитаннями. Він розпитував про Гундель, про школу, про уроки хімії, про гадану тему екзаменаційного твору і збуджено прочитав цілу лекцію про свої макромолекули і високополімери. Фрау Арнольд глянула на годинник і, залишивши їх удвох, рушила через заводське подвір'я. Коли Гольт розпрощався з хіміком і саме збирався виходити з заводу, фрау Арнольд знову з'явилася на прохідній і віддала сторожу низку ключів.

Гольт був приголомшений. Раніше він часто зустрічався з нею, але досі ніби не помічав її. Та й чому б він мав звертати на неї увагу? Після смерті Мюллера вона стала головою заводської партійної групи, чи як там це називається. Непомітне створіння в комбінезоні та хустці. Гольт ні разу не спинив на ній свого погляду.

Худенька й тендітна, вона стояла біля прохідної, осяяна м'яким світлом призахідного сонця, від якого падали довгі тіні, а контури здавались не такі різкі. Замість грубої спецівки на ній була легка, весела літня сукня, біла, у синю смужку, обличчя облямовувало пишне чорне, аж синє, волосся, на потилиці зібране у пишний вузол, який, здавалось, ось-ось розпадеться. Вона так змінилася, що Гольт на якусь мить аж заціпенів, не вірячи своїм очам. Він дивився на її обличчя, на худеньке юне личко, захмурене і заклопотане. Дві ледь помітні зморшки в куточках вуст надавали обличчю серйозного, майже мученицького виразу.

Вона теж дивилася прямо йому в очі, ледь схиливши набік голову. Гольт збентежився. Очі в неї були такі ж ясні й сині, як у Мюллера або Шнайдерайта. Вони разом вийшли на вулицю і попрямували до трамвайної зупинки.

— Ви тепер заступаєте Мюллера, чи не так? — запитав Гольт. І, щоб не стояти біля неї мовчки та якось подолати знія ковіння, безглуздо додав: — Вам подобається ваша робота?

— Подобається… — повторила вона протяжно і, трохи схиливши голову, знову глянула на нього. — Подобається… Це не те слово, — сказала фрау Арнольд, посміхнувшись, від чого зморщечки біля куточків її вуст розгладилися і вираз заклопотаності зник з її обличчя. — У нас ще нема ким замінити доктора Бернгарда, а зима вже на порозі…

Гольт побачив у неї на руці обручку… Підійшов трамвай, заскрипівши гальмами. Фрау Арнольд кивнула Гольту і піднялась у вагон.

Він пішов додому, у південне передмістя, пішки. її звали Юдіт, він це знав. Юдіт Арнольд. Вона заміжня. Ще зовсім молода. На завод її привів Мюллер.

Увечері Гольт завів про неї розмову з батьком. Професор сказав, що фрау Арнольд надзвичайно ділова жінка, що вона звільнила його від усіх дрібних справ, у неї, мовляв, справжній організаторський талант.

— Але ж вона ще зовсім молода, особливо для керівництва таким великим підприємством!

— Їй двадцять два чи двадцять три роки, — професор Гольт точно не пам'ятав. Але він знав, що до визволення вона сиділа в Равенсбруці.

Гольт більш нікого не розпитував про фрау Арнольд. Однак, коли хтось згадував її прізвище, він уважно прислухався до кожного слова.

Якось Гольт після чергових відвідин Бльома попрощався з ним раніше, ніж завжди. Він навмання чекав на трамвайній зупинці фрау Арнольд і боявся лише, що вона прийде іще з кимось. Але вона вийшла з прохідної сама. Вона була у світлій літній сукні у синю смужку. Упізнавши його, фрау Арнольд знов уважно подивилась на нього, схиливши набік голову.

— Добрий вечір, — привітався Гольт. — Вони потисли одне одному руки. — Я був у Бльома — він допомагає мені з математики. Я подумав: може, мені знову пощастить зустріти вас на зупинці.

— У вас до мене якась справа? — запитала фрау Арнольд.