Дітер Нолль - Пригоди Вернера Гольта

Карола йшла мовчки поряд нього, вона знала тут кожну стежечку. Коли-не-коли вона зупинялась і, піднісши руку, показувала на краєвид: на гори, на пагорби, на ниви, де саме збирали врожай. Путівець вився понад струмком. В одному місці струмок був загачений земляною греблею, і тут утворився ставок, навколо якого росли верби і вільхи.

Гольт і Карола посідали на траві. Без зайвих роздумів і слів він пригорнув її до себе, відхилив їй голову і почав цілувати. У всій його поведінці прозирала сила, а Карола була така беззастережно покірлива, що йому стало навіть жаль її.

Потім вона лежала в траві, дивилась на хмари і безугавно базікала. Вона читала свій великий монолог, а Гольт мовчки підігравав їй.

— Ти змусив мене так довго чекати… та я з відчаєм ждала. Я годинами просиджувала за роялем, і це надавало мені сили, — говорила вона. — Після концерту ти видався мені таким далеким і чужим, як ніколи раніше…

Самі тільки гучні, красиві слова! Гольт ніби роздвоївся, і його партнер-двійник заперечував, глузував, поводився цинічно.

Гольт з насолодою слухав балаканину Кароли; натомість його двійник був абсолютно байдужий.

— Тут зовсім тихо, — сказала Карола. — Я нічого так не люблю, як тишу. Мені шкода тих людей, що, тікаючи самі від себе, завжди кидаються у самий вир життя. Я дуже люблю бути сама, проте ніколи не пориваю зв'язків з людьми…

Як приємно це було чути Гольтові! І як глузував його двійник: «Голі фрази, пусте базікання, що означає «не пориваю зв'язків з людьми»? Та вона взагалі не зв’язана із жодною людиною, вона живе немов у густому тумані. Може, вона й не дурна, проте думки її безпредметні».

— Довго тобі ще вчитися на курсах перекладачів? — запитав Гольт. — Яку мову ти вивчаєш?

— Англійську. Наступного тижня — кінець. Я хочу стати вчителькою. Це чудова, відповідальна професія. Я хочу присвятити своє життя дітям, нашим бідним, обдуреним дітям! Мій обов'язок — відкривати їм очі на все, що є в світі прекрасного. Нехай наші діти зновз^ізнаються, що таке щастя.

«Запитай її, як вона розуміє щастя!» — звелів двійник.

— Скажи, що таке — щастя?

Карола як по писаному відповіла:

— Щастя — це здатність радіти всьому прекрасному і доброму, хай то буде лугова квітка чи травинка, що хилиться од вітру.

— Або холодне купання у цю нестерпну спеку! — додав Гольт. Він роздягнувся. — Ти, звичайно, не захопила з собою купального костюма, — сказав він. — Шкода! Я б охоче подивився на тебе в купальному костюмі й порадувався б усьому доброму й прекрасному.

«Добре, що вона принаймні червоніє, коли їй говорять компліменти».

Гольт скочив у чисту і приємно холодну воду. Він пірнав, хлюпався, блаженствував. Поманив до себе Каролу. Вона сіла на березі, розправивши навколо себе світлу широку спідницю.

Гольт мокрий кинувся біля неї на траву.

— Коли закінчаться твої курси, — запитав він, — поїдеш зі мною в гори? Я знаю один готель, де ялини простягають свої віти крізь вікна аж у кімнату. Тобі там обов'язково сподобається.

Вона не відповіла.

— Поїдеш? — допитувався він.

— Так, — промовила ледь чутно Карола, не підводячи на нього очей.

«І чого б ото ще маніриться!» Він підвівся і руба запитав:

— Ти ще невинна?

Вона одвела погляд і зблідла. Коли б вона зараз сказала: «О, горе мені, нещасній!» або щось подібне, це здорово пасувало б до цієї комедії. Але вона відповіла:

— Під час війни у мене був дружок, він учився в офіцерській школі, пішов на фронт… Поки він був тут, я належала йому. — Все це вона виклала абсолютно по-діловому, а наприкінці знову завела своєї: — Він був світлий блондин і чистий, як весняний бог…

Гольт вийшов з ролі і глузливо сказав:

— Світлий блондин… і арієць, чи не так? В такому разі, хотів би я знати, чим я тобі подобаюсь? Я не блондин і не світлий, в мені немає нічого, чим би я скидався на весняного бога, я і не чистий, ні… Я забруднений! Авжеж, забруднений! — кинув він їй в обличчя. — Мене вже в шістнадцять років спокусила одна жінка і зробила розпутним.

— Ти схожий на Фауста, — сказала Карола.

«Це вже просто казна-що! Схожий на Фауста!» Він здивовано витріщився на неї. Але вона говорила цілком серйозно.

Він схопився на ноги і почав одягатися. Може, все-таки слід було погодитись на меншу роль у спектаклі, поставленому Шнайдерайтом?

Гольт замовив два номери в готелі «Лісовий спокій». Егона Аренса в місті не було, і тому Гольт написав хазяїнові готелю листівку, у якій повідомив про свій візит.