Джозеф Хеллер - Пастка на дурнів

— У думках воно, звичайно, легше, бо насправді ви туди ніколи не дістанетеся! Це неможливо. Навіть географічно це немислимо! Уявіть собі тільки — де острів П’яноса, а де та Швеція!

— Облиште, Денбі, я теж вивчав географію. Я втішатимусь бодай з того, що не побоявся спробувати, навіть коли в мене нічого не вийде! В Римі гине одна зовсім маленька безпритульна дівчинка, і врятувати її — ось мій обов’язок! Я врятую її, якщо тільки знайду, і заберу з собою до Швеції!.. Тож, як бачите, я дбаю не лише про власну шкуру!

— Усе це суцільна маячня! Так чи інакше, вам довіку не дасть спокою власне сумління!

— То вже на волю господа! — осміхнувся Йоссар’ян. — Чого було б варте людське життя, коли б не гризоти сумління?! Гірше, коли сумління спить, правду я кажу, капелане?

— Я неодмінно розквашу пику капітанові Гадду, як тільки його зустріну! — хвалився капелан, уражаючи повітря серією незграбних ударів з лівої руки та неймовірним хуком з правої.— Ось так!..

— І вас не страшить довічна ганьба? — не вгавав майор Денбі.

— Яка ганьба? Більшої ганьби, як зараз, і бути не може! — Зав’язавши до ладу шнурка на другому черевикові, Йоссар’ян схопився на рівні ноги. — Ну, Денбі, я готовий. То що? Ви, може, все-таки потримаєте язика за зубами, а тим часом спробуєте мене примостити на попутний літак, га?

Денбі мовчки розглядав Йоссар’яна з дивною, сумною посмішкою. Він зненацька перестав потіти і здавався тепер цілком спокійним.

— А що б ви зробили, якби я спробував затримати вас? — із гіркою іронією запитав він. — Поламали б мені ребра, чи як?

— Та ні ж бо, звичайно, ні,—відказав здивований і вражений до живого Йоссар’ян. — Навіщо ви так?..

— Це я поламав би вам ребра! — хвацько вигукнув капелан, боксуючи в повітрі перед самим майоровим носом. — І вам, і капітанові Гадду, і навіть, можливо, самому капралові Безбогу. О, яке б то щастя було — не боятись більше капрала Безбога!

— Ви що, справді надумали мене затримати? — запитав Йоссар’ян майора Денбі, пильно вдивляючись йому у вічі.

Той відскочив від капелана і на якусь хвилину завагався.

— Ну, що ви, що ви! — раптом вигукнув він і тут же замахав обома руками, з надмірною метушливістю показуючи на двері.— Чого б це я мав вас затримувати? Господь з вами, ідіть — тільки мерщій! Може, вам гроші потрібні?

— В мене трохи є.

— Ось вам іще! — в гарячковому пориві майор Денбі квапливо простяг Йоссар’янові грубеньку паку італійських лір і обіруч потиснув йому руку: не стільки щоб підбадьорити Йоссар’яна, скільки вгамувати тремтіння власних пальців. — А в Швеції, мабуть, зараз гарно! — з тугою проказав він. — Там такі славні дівчата! І такий культурний народ!

— До побачення, Йоссар’яне! — мовив капелан. — І хай вам щастить. Я залишаюсь тут, але буду триматися стійко. Ми ще стрінемось, коли відгримлять бої!

— Бувайте здорові, капелане! Спасибі вам, Денбі!

— Як у вас на серці, Йоссар’яне?

— Чудово! Ні, брешу, мені страшно. Мені ще ніколи не було так страшно, як зараз.

— Тоді все гаразд, — мовив майор Денбі.— Це значить, що ви ще живий. І вам не позаздриш…

— А ви позаздріть! — одказав Йоссар’ян, прямуючи до дверей.

— Ви ще пригадаєте мої слова, Йоссар’яне! Вам доведеться бути насторожі щохвилини — день у день, усі двадцять чотири години на добу! Вони перевернуть увесь світ догори ногами, щоб вас упіймати!

— Я весь час буду насторожі!

— Ой, як вам доведеться поплигати!

— Я й поплигаю.

— Плигайте! — вигукнув майор Денбі.

Йоссар’ян плигнув. За дверима, причаївшись, стояла Кристієва краля. Шулікою проблиснув ніж, на волосинку від нього.

Йоссар’ян дав драла.

Ірвінг Вашінгтон (1783–1853) — американський письменник.

Анабаптист — член християнської секти, яка вимагає повторного хрещення (звідси й назва) у свідомому віці, при вступі в анабаптистські громади.

Буря і натиск (нім.) — іронічна алюзія з відомим літературно-громадським рухом у Німеччині часів Гете і Шіллера.

Де торішній сніг? (лам. фр.)

Говоріть по-англійському… Я не розумію французької (фр.) .

Еліот Томас Стернз (1888–1965) — відомий англо-американський поет і критик.

Так, так, так! (іт.)

Міщанин (фр.) .

Мінівер Чіві — герой однойменної поеми американського поета Е. А. Робінсона (1869–1935) — мріяв жити в давно минулі часи.