Джозеф Хеллер - Пастка на дурнів

— Мені холодно, — знову проказав Снігген. — Мені холодно.

— Годі, годі,— відповів Йоссар’ян. — Годі, годі.

Він шарпнув за кінець парашутної вірьовки і прикрив тіло Сніггена білим нейлоновим саваном.

— Мені холодно…

— Годі, годі…

— Підполковник Порк просив переказати, що ваша домовленість залишається в силі,— улесливо всміхаючись, мовив до Йоссар’яна майор Дембі. Отже, все йде чин чином.

— Ба ні!

— А таки так, — зичливо заперечив майор Денбі.—Усе й справді йде краще, ніж можна було сподіватися. Сама доля подбала, що вас ледве не зарізало те дівчисько. Тепер усе піде як по маслу.

— Я не маю ніяких справ із підполковником Порком.

Кипучий захват майора Денбі відразу ж випарувався, мов той газ із шампанського. На лобі в нього висипали краплі поту.

— Та хіба ж ви не домовилися? — збентежено запитав він, немов не вірив власним вухам. — Хіба ж ви не дійшли цілковитої згоди?

— Начхав я на таку згоду!

— Але ж ви з ним ударили по руках! Ви навіть дали йому слово честі!

— Я забираю своє слово назад.

— О господи, — тяжко зітхнув майор Денбі, марно намагаючись осушити згорнутою хусточкою своє вічно заклопотане чоло. — Але ж чому, Йоссар’яне? Вони пропонують вам чудову угоду!

— Вони пропонують мені паскудну угоду, Денбі! Ганебну угоду!

— О господи, — поморщився майор Денбі, пригладжуючи долонею темне, жорстке, немов дротяне, волосся, стрижене під бобрик і рясно змочене потом. — О господи!

— Денбі, а ви самі не вважаєте таку угоду ганебною?

Майор Денбі на мить замислився.

— Так, вона й справді трохи… той… — знехотя погодився він і розгублено закліпав круглими вирячкуватими очима. — Тоді навіщо було домовлятись, коли душа ваша проти?

— Я зробив це в хвилину душевної слабкості,— з понурою іронією відказав Йоссар’ян. — Я хотів урятувати собі життя.

— А тепер ви вже не хочете рятувати собі життя?

— Звичайно, хочу! Тому вони й не примусять мене літати далі.

— Тоді хай вони краще спровадять вас додому! У Штатах вам уже ніщо не загрожуватиме.

— Нехай вони спровадять мене додому за те, що я зробив понад п’ятдесят бойових вильотів, — мовив Йоссар’ян, — а не за те, що мене штрикнула ножем та дівка, і не за те, що я такий упертий негідник.

Майор Денбі протестуюче замотав головою, очі його під скельцями окулярів блищали щирою досадою.

— У такому разі їм доведеться відправити додому майже всіх льотчиків. Понад п’ятдесят вильотів уже має більшість льотного складу! А якщо полковник Пескарт зажадав би для поповнення стільки нових необстріляних екіпажів водночас, нагорі відразу сполошилися б. Почалося б розслідування, а кому це потрібно? Він потрапив би до власної пастки.

— То його особистий клопіт.

— Е ні, Йоссар’яне, — стурбовано заперечив майор Денбі.— Це передусім ваш власний клопіт! Бо коли ви порушите угоду, то відразу станете перед трибуналом, тільки-но вийдете зі шпиталю.

Йоссар’ян показав майорові Денбі великого носа і чванькувато реготнув.

— Чорта з два, Денбі! І годі тут мені заливати… Хай би тільки спробували!

— Це ж як розуміти? — здивовано заблимав очима майор Денбі.

— А так, що всі вони — ось де в мене, — показав Йоссар’ян стиснуту жменю. — Є офіційний рапорт, де писано чорним по білому, що мене поранив нацистський диверсант, який важив на їхнє життя! Тож яка це дурість буде з їхнього боку — віддати мене після цього під трибунал?

— Ой, лихо з вами, Йоссар’яне! — вигукнув майор Денбі.— Існує ж іще один офіційний рапорт, де писано чорним по білому, що вас поранила чесна дівчина, втягнута вами в крупні спекуляції на чорному ринку, акти саботажу й продаж ворогові військових таємниць!

Від несподіванки Йоссар’ян мало не втратив дар слова.

— Ще один рапорт? — ледве спромігся вимовити він.

— Йоссар’яне, вони можуть підготувати стільки офіційних рапортів, скільки їм заманеться, і, коли треба, оберуть саме той, який для них годиться в дану хвилину. Невже ви цього не знали?

— О господи, — простогнав геть ошелешений Йоссар’ян. Кров зникла з його обличчя. — О господи!

Майор Денбі рвучко подався вперед із хижим, а водночас найприхильнішим виглядом.

— Робіть так, як вам кажуть, Йоссар’яне: дайте їм спровадити вас додому. Так буде краще для всіх.

— Так буде краще для Пескарта, краще для Порка, краще для мене. Тільки не для всіх!